На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Камінь, на якому церква стоїть (Євангеліє від Анатоля)

Анатоль, 03.08.2017 року



До читача.

Читаючи Біблію, чи не появлялись у вас такі питання:

Чому стража, при арешті Ісуса, не вбила, і навіть не заарештувала Петра, який вчинив збройний опір і в той же час хотіла затримати якогось неназваного юнака, що ледве вирвався і втік без одягу?

Чому в той час, коли прихильники Ісуса зазнавали жорстоких переслідувань не лише в Юдеї, а й за її межами, в цей самий час Петро з апостолами вільно проповідували кожень день в Єрусалимському храмі, і організовували в Єрусалимі апостольську комуну?

На ці, та інші питання ви знайдете відповідь в цій розповіді.

КОРОТКО ПРО ПЕТРА.

Петро (Симон) - людина сильна, енергійна, практична.

Прекрасний організатор, вміє домовлятись і переконувати, наводити страх на віруючих.

Властолюбний, жорстокий, безпринципний, безжальний, вміє конвертувати популярність у владу, владу - у гроші.

Будучи учнем Івана Хрестителя зумів перетворити ексцентричні дивацтва безкорисливого фанатика в прибутковий бізнес, наладивши рекламу і беручи гроші за хрещення.

Коли Івана посадили, Петро вернувся в Галілею. Працювати йому не хотілось, і тому, не вагаючись, прийняв пропозицію нового проповідника, Єшуа, йти з ним.

Спочатку справи йшли прекрасно: проповіді, зцілення, прийоми, застілля, слава, гроші...

Але вчитель виявився якимсь дивакуватим. Після тріумфального походу апостолів по містам Ізраїльським, вчитель, замість радіти популярності, став якимсь неадекватним.

Може він і справді вірив в сказане ним: -Не встигнете обійти і міст Ізраїльських, як наступить Царство Боже.

Вчитель почав зловживати численними "хлібопереломленнями", все частіше думав і говорив про смерть, а, напившись, лякав учнів пропозиціями їсти його тіло і пити його кров.

То раптом впадав в незрозумілу злість, що смоківниця не хоче йому плоди давати весною, чи гора не хоче зійти в море.

Все це відлякувало людей, люди переглядались між собою, знизували плечима і розходились. Більшість учнів і апостолів покинули компанію.

Каса різко почала худнути. Що було видно по посірілому обличчю казначея Юди..

А тут у вчителя зовсім дах зірвало.

Якраз під Пасху він оголосив себе царем, і вїхав на ослі в Єрусалим, наказавши учням бігти попереду, махати пальмовими гілками і кричати осанну царю Юдейському.

Більше того, вчинив дебош у Храмі, перевертав столи мінял, виганяв торговців і кричав, що зруйнує цей Храм, а за три дні новий побудує..

Петро добре знав, чим це закінчиться. Ще дуже свіжими були спогади про Івана Хрестителя.

Як все йшло добре, поки Івана не занесло. І от раптом він забув про таке вже престижне і вигідне заняття, як рівняння в пустині дороги для Бога і почав вчити царя, як тому влаштовувати особисте життя..

Після трьох років тріумфального життя в славі і почестях, насолоди владою над людьми і їх страхом, опинитись знов в латаному, вонючому від риби човні!..

І тільки тому, що вчитель зійшов з розуму?!

Треба терміново щось робити!

Юда його зрозумів і підтримав.

ПЕРША РОЗМОВА З КАЯФОЮ.

Каяфа прийняв Петра і Юду неохоче, але, дізнавшись про суть справи, оживився.

-Первосвященику, - почав Петро, - тільки ти можеш порятувати Ізраїль від винищення.

Не дай супостату повести людей Божих під мечі римлян, як ягнят на заклання!

Хай краще проллється кров одного безумця, ніж тисяч і тисяч дітей, стариків, чоловіків і жінок Ізраїля!

Не дай зруйнувати Храм і віру батьків наших, душу народу Божого!..

-Я й не знав, що все так серйозно, -сказав Каяфа, вислухавши Петра і Юду.

-Що ви хочете, за вашу службу?

-Первосвященнику, -почав Юда, але Петро зупинив його, різко смикнувши за плащ.

-Ми не задля грошей це робимо, -сказав Петро, - лише послужити Богу і Ізраїлю хочемо.

Але після того, як сатана візьме безумця, дозволь нам в Храмі говорити перед спокушеними цим безумцем, щоб направити їх з путі кривого на стежку Божу.

-Ну що ж, ти, видно, розумний чоловік, -сказав Каяфа, -Надіюсь, ти не закликатимеш Храм руйнувати? -вже з усмішкою закінчив він.

-І ще ось, - сказав Петро, -ми повинні зберегти авторитет перед спокушеними, щоб вивести їх з путі хибного, тому свідчити на безумця ми не можемо, навпаки, прилюдно виказуватимемо йому вірність і почесті.

Всю дорогу Петро похмуро мовчав. Але в очах в нього світилась тверда рішучість.

"Я вже не ягнятко, яке можна відлучити від цицьки і кинути подихати", - думав він.

"Я пройшов науку у двох пророків, я можу виганяти бісів, мене бояться і поважають, від мого погляду падають на коліна, від мого голосу тремтять, як очерет на вітрі.

Я - Камінь, і я стану Церквою!"

Юда щось говорив всю дорогу про касу, в якій вітер гуляє, про спільні плани на майбутнє...

"Для тебе я теж місце приготував в моїй Церкві!" - подумав Петро зі злорадством...

ОСТАННЯ РОЗМОВА АНАТОЛЯ З ЄШУА.

-Вчителю, тобі загрожує небезпека, тебе хочуть вбити!

-Сідай, Анатолю, давно тебе не бачив. Коли ще нам доведеться поговорити...

Ти звідки родом? В тебе є рідня?

Анатоль з досадою і нетерпінням кивнув кудись на північ.

-Ти з Сирії?

-Ні, далі, але вчителю, послухай, зараз не час про це!

Я пипадково почув про що шептались Петро з Юдою, вони зле замислили! Тобі треба тікати, сховатись!..

-Кому світитиме вогонь, якщо його сховати?

-Але ж тебе вбють! Тебе зрадили твої найближчі, найперші учні!

-Стануть перші останніми і останні першими, -тихо, промовив Єшуа.

-Куди мені тікати? Нема для Сина Людського місця ніде на землі.

Рано я прийшов. Не настав ще мій час. Не проросте зерно, кинуте на камінь.

Але я ще прийду...

-Коли ти прийдеш, вчителю, де тебе шукати?

-Коли я прийду, ніхто цього не замітить. Коли я прийду, ніхто мене не впізнає...

Я прийду непомітно, як виростає найменша насінинка в дерево, я прийду як крихта дріжджів піднімає тісто в діжці, я прийду як голос, ледь чутний в душі, що змінює все життя...

Але зараз ти покинь мене. Залиш це місто, залиш цю країну, йди звідси подалі.

І попередь Степана. Тих, хто чув мене, будуть переслідувати за слово моє, на вас будуть полювати, як на звірів. І найбільше ті, хто слухав мене, і не почув, хто дивився, і не побачив.



АРЕШТ ЄШУА.

Пізно ввечері в четвер, в сад, де зупинився на відпочинок Єшуа з апостолами і учнями увійшов озброєний загін від Каяфи.

Петро вихопив заздалегідь приготовленого меча і з криком: "Вчителю, я врятую тебе!" кинувся на одного з слуг Каяфи, що був поруч з командиром загону, розмахуючи мечем і пинаючи того ногами. Кілька стражників вихопили мечі і кинулись було до Петра, але командир загону зупинив їх. Він мав чіткі вказівки від Каяфи.

-Перестань, Симоне, досить тобі вже, -з докором в голосі сказав Єшуа.

Петро знітився, опустив меча і відійшов в сторону. Апостоли і учні стояли мовчки і дивились.

Стражники схопили Єшуа і нишпорилили серед учнів, шукаючи ще когось.

Нарешті знайшли і схопили Анатоля, але той вирвався, лишивши в руках стражника свій плащ, і голий зник в темноті саду.

В пятницю Єшуа стратили.

„НАСТАВ ЧАС ЖНИВ”.

-Осиротіли ми, брате, -промовив Петро до Андрія. -Але той, хто це зробив, -поплатиться!

-Пілат?!

-Юда Іскаріотський, казначей наш. Псують гроші людей. Не можна служити і Богу і Мамоні одночасно.

-Звідки знаєш, що Юда?

-А хто знав, де ми зупинились на ніч?

-Всі ми знали.

-Знали то всі, а виходили в місто не всі.

-Так він же за продуктами виходив.

-От-от, дуже зручний привід.

-Могли ж вислідити...

-Я бачу, брате, що ти чомусь дуже хочеш виправдати цього нікчемного зрадника і вбивцю-користолюба. Чого б ото?

Хіба не сказано: "Горе тому човіку, хто видасть Сина Людського, краще б і не родитись йому".

Андрій опустив очі.

Була субота.

Петро, Андрій і Юда йшли околицями Єрусалиму і ділились враженнями останніх днів.

-Настав час жнив, -сказав Петро, озирнувшись навкруг.

Юда здивовано злянув на Петра, адже була весна.

В цю ж мить Андрій вихопив мотузку, накинув Юді на голову і почав душити.

Через сутулість і коротку шию Юди, мотузка попала тому на підборіддя. Юда пручався і виривався. Петро вдарив йому в живіт широким гострим ножем. Юда схопився за живіт, опустився на коліна і завалився на бік.

Андрія зтошнило, він сперся на дерево, бо запаморочилась голова і підкосились ноги.

-Будь ти проклятий, Симоне, - прошипів Юда.

-Ну вже ні, Юдо, проклятим будеш ти. Я вже подбаю про це. Обіцяю тобі.

Як там в кесарії кажуть? "Горе переможеним, переможців не судять".

Але з ким я оце розмовляю? -Петро повернувся, сплюнув, і пішов геть.

Цього ж дня по Єрусалиму поповзли чутки, що Юда Іскаріотський, що видав на страту свого вчителя Єшуа, повісився від докорів совісті.



МІСІЯ АНАТОЛЯ.

Всю ніч і весь день переховувався Анатоль в садах і чагарниках, пробираючись поближче до доріг, щоб почути з розмов перехожих про долю вчителя. Тільки в пятницю ввечері зміг він дістатись Голгофи, і з чагарників спостерігав за чорними зловісними хрестами на фоні вечірнього неба. Біля хрестів була охорона і кілька жінок.

Раптом підійшов якийсь поважний чоловік з чотирма слугами. Чоловік щось переговорив з начальником охорони, показав йому якийсь згорток, той кивнув і вказав на один з хрестів.

Слуги зняли розпятого, загорнули в білу плащаницю і поклали на носилки.

Потім процесія вирушила на північ вздовж гори.

На відстані від них слідом йшли дві жінки.

Анатоль, стараючись не випустити з поля зору ні процесію, ні жінок, пробирався слідом чагарниками.

Через кілька сот метрів процесія зупинилась біля видовбаного в скелі склепу, напевне купленого цим чоловіком заздалегідь. Чоловіки занесли тіло Єшуа в склеп, привалили вхід великим каменем, що був там для цього і мовчки пішли.

До склепу підійшли жінки і про щось говорили.

Одну з них, Марію Магдалину, Анатоль впізнав по голосу.

Жінки домовились прийти через день, в неділю вранці, щоб забрати тіло і перепоховати.

Коли жінки пішли, Анатоль підійшов до печери.

Серце його голосно калатало. Від напруження мозок запалився, цілий рій якихось відривків думок носилось в голові.

Анатоль гарячково чіплявся за залишки розуму, щоб збагнути мету своїх дій.

Якийсь інстинкт вів його сюди, він відчував, що повинен щось зробити, але не знав що і для чого.

Анатоль вчепився в камінь, стараючись відсунути його від входу. Камінь був важкий і не піддавався. З безумним криком, напружуючи всі сили, він рвонув ще раз, але камінь і не ворухнувся.

Анатоль раптом відчув велику втому, напруга останньої доби далась взнаки, він присів біля каменя і відразу ж відключився.

Проснувся Анатоль від передранкового холоду. Його голе тіло замерзло, хотілось їсти, але в голові трохи прояснилось.

Потрібно знайти якусь деревину для важеля. Сьогодні субота, сьогодні сюди ніхто не прийде, в мене є цілий день для пошуку. А ввечері я зроблю це.

Але що він хоче зробити, Анатоль так і не розумів.

Було якесь смутне відчуття, що він повинен врятувати вчителя.

Анатоль розумів всю бузглуздість цієї думки, але було щось сильніше за розум.

-Я вам його не віддам! - з силою видавив з себе Анатоль...

Вночі Анатоль з допомогою важеля відсунув камінь і увійшов в склеп.

Він розмотав плащаницю, щоб пересвідчитись, чи це вчитель.

Лице вчителя здалось йому напрочуд спокійним і мирним, ніби події останніх днів його зовсім не стосувались. Цей спокій передався Анатолю і переріс у впевненість.

Він нарешті зрозумів, що має зробити, і для чого.

-Вони забрали твоє життя, але твоєї смерті вони не одержать! - вже спокійно і впевнено промовив Анатоль.

Він взяв тіло вчителя на плечі і поніс у ніч.

Анатоль йшов довго, не вибираючи дороги. Впевненість, що він робить щось дуже важливе, надавала йому сил.

-Вони не матимуть твоєї смерті! Їм не вдасться тебе вбити! -повторював і повторював він.

Нарешті зупинився, поклав тіло Єшуа в якийсь рівчак і прикидав камінням.

Постояв, подумав, згадав, що залишив відкритим вхід в склеп і пішов назад.

Коли підходив до печери, починало вже світати.

Анатоль зайшов всередину, кинув погляд на пустий гріб. Там лежала плащаниця.

"Не ходити ж голим", -подумав Анатоль, і накинув плащаницю на себе.

Присів на краю гробу, задумався: що далі? куди тепер?

Раптом на вході в склеп появилась Марія Магдалина, з якої вчитель вигнав колись сім демонів.

Кілька секунд обоє дивились одне на одного широко відкритими від несподіванки очима.

-Маріє, не бійся, це я, -сказав Анатоль встаючи і поправляючи на собі плащаницю.

Жінка зойкнула, ноги її підкосились, і вона без памяті звалилась на землю.

Анатоль постояв ще трошки, загорнувся в плащаницю і швидким кроком подався геть.



МАРІЯ МАГДАЛИНА.

-Симоне, тут Марія Магдалина хоче говорити до тебе.

-Чого їй?

-Каже, що в дуже важливій справі.

-Ну які в жінки важливі справи можуть бути? Гони її.

-Вона не піде, поки не вислухаєш.

Марія Магдалина вся аж світилась від урочистості і щастя. Радість її аж розпирала, що так контрастувало з її пригніченим, нещасним виглядом останніх днів.

-Симоне, -сказала вона, -браття, Вчитель воскрес! Я бачила Його, я говорила з Ним!

-Маріє, ти перепила зранку?

-Послухай, і не перебивай. Ми пішли вдосвіта до гробу Вчителя, я побігла вперед.

Коли дивлюсь, - камінь відсунутий. Я заходжу, дивлюсь: гроб пустий, і сидить Ангел Господній в білих одежах. Це мені спочатку так здалось.

А потім Він загаворив до мене, і я побачила, що це наш Вчитель.

Враз все освітилось яскравим білим світлом, Він підійшов до мене, взяв мене за руку, і мені зразу стало так легко і радісно, я стала невагома, як пушинка. Ми, мов хмаринки, полетіли на небо, нас вітали ангели, всі були усміхнені і радісні, з усіх боків лунала тиха прекрасна музика, кольори були яскраві і прекрасні, і... невимовне почуття щастя і любові. Я такого ще ніколи не відчувала.

-Вчителю, ти повернувся? спитала я.

-Тут я не вчитель, тут я вам друг.

А повернувся я, щоб ви могли повернутись до мене, - відповів він.

-І я зрозуміла, що наш Вчитель - Син Божий, Він - Бог.

-Безумна, що ти мелеш? Що ти можеш знати про Бога?

-Я знаю тепер, -тихо, але твердо сказала Марія, - Бог, - це любов.

-Проженіть цю безумну, і закрийте їй пельку! -закричав Петро.

Але Марія Магдалина не замовкла. Вона з фанатичною впевненістю і переконливістю розказувала всім про бачене і пережите нею. Інші жінки теж підтвердили, що бачили, як людська постать, вся в білому, вийшла з склепу і розчинилась в ранкових сутінках.

Знайшлися й такі, хто бачив людину в білому, що йшла з Єрусалиму по дорозі кудись на північ.

Чутки про воскресіння Єшуа швидко ширились Єрусалимом, обростаючи все новими деталями, свідками, очевидцями і повірившими в них.



ТРІУМФ.

Каяфа слова дотримувався.

Петро з апостолами безперешкодно проповідували кожен день в Храмі.

-Браття, збулося те, про що звіщали пророки - настав час Жнив Великих!

І буде відділений кукіль від пшениці і в вогонь кинутий!

І будуть відділені вівці від козлів і кожному буде дано, чого заслуговує.

І будуть відділені праведники від грішників, одні - для вічного життя, інші - для вічної муки в гієні вогняній. І буде там плач, і крики, і скрегіт зубів.

І будете просити смерті, та не прийде вона!

Покайтеся!

Бо вже занесений меч Ангела Господнього! І приготували Женці серпи свої для Жнив Великих!

Слухайте, що я вам кажу, бо звіщав Мойсей: "Підніме Господь вам пророка з братів ваших. І слухайтесь кожного слова його, бо знищена буде кожна душа, що не послухала його"!



САВЛ.

Одного разу підійшов до Петра високий, красивий юнак з полумяним поглядом і сказав:

-Вчителю, я слухаю тебе кожен день. Признаюсь тобі, я посланий фарисеями слухати, про що говоритимеш ти.

Я бачу, є в тебе сила велика, великий страх вселяєш ти в серця людей.

Ти з апостолами судитимеш дванадцять колін Ізраїлевих. Але ж вас одинадцять залишилось.

Я хочу бути дванадцятим між вами.

Петро уважно, з цікавістю подивився на юнака.

-Як звати тебе? - запитав він.

-Савл.

-Так ти хочеш інших судити?

-Хочу.

-Я дам тобі таке право. Але це і ноша важка. Чи готовий ти до важкої праці, брудної, небезпечної, невдячної?

-Готовий, вчителю.

-Що ж, подивимось..

-Що я повинен робити, вчителю?

-Смутні часи зараз настали. Але так і має бути в останні дні.

Багато єресі розвелось, багато лжепророків спокушають людей своїми отруйними язиками, своїми брехливими словами, обрікаючи їхні душі на вічні муки і знищення.

Багато невинних, довірливих душ погублять вони, якщо їх не спинити.

-Я розумію, вчителю.

-Особливо небезпечними зараз є безумці, що поширюють чутки, ніби страчений Єшуа ожив, і ніби він є Сином Божим. Багато бід принесуть вони народу Ізраїльському, багато душ погублять вони, відвернувши їх від істиного живого Бога - Бога Абрама і Мойсея.



"ЖНИВА".

"Священики мають землі, маєтки, слуг і рабів, мають зиск від торгівлі в Храмі, від жертвоприношень і відправки обрядів", -думав собі Петро.

"А ми, сіль землі, що призвані цей світ судити, немов жебраки, на подаяння живемо.

Неправильно це. Настав час Жнив!"

-Покайтеся, бо не бачити вам Царства Божого, як своїх вух! - не повчав, а наказував Петро.

-І не пригодяться вам в Царстві Божім ні ваше срібло, ні золото, ні землі, ні маєтки!

Правду кажу вам, легше верблюду пройти через вушко голки, ніж багатому в Царство Боже!

Продавайте все і подавайте братам своїм по спасінню.

І не думайте, що ви завтра будете їсти і у що одіватись.

На Господа покладайтесь, а не на себе. Бо вся ваша сила і слава, багатство і розум, знатність і мудрість - гидота перед Господом!

І ніхто не увійде в Царство Боже інакше, як через мене!

Бо я - ворота і страж!

І багато з тих, хто слухав це, казали: "видно не простий цей чоловік, бо говорить він не як фарисеї і книжники, що повчають, а як такий, кому влада дана над людьми".

І страх великий поселився в серцях людей, і багато з них увірували.

Продавали вони маєтки свої і землі, приносили гроші і клали перед апостолами.

Кожен день апостоли проповідували в храмі і творили чудеса.

І прибували кожен день ті, що увірували. І мали вони все спільне і кожен день молилися разом в храмі, чекаючи Царства Божого...



ВБИВСТВО СТЕПАНА.

"Ми з ним, як брати-близнюки", - думав Савл, розглядаючи Степана.

"Чому повинен померти цей відважний, розумний, щирий, переконаний в своїй правоті юнак?

Чим він відрізняється від мене? Тільки тим, що віра його хибна.

Але чому так сталось? Чи міг би я бути на його місці, а він на моєму?

Напевно, що ні. Ну як я міг би в таке повірити, що якийсь бродяга-проповідник, страчений з розбійниками, є Сином Божим і воскрес після смерті?!"

-Так ти справді віриш, що Єшуа - Син Божий? - запитав Савл.

-Я свідчу про це! - з викликом відповів Степан.

Натовп загрозливо загудів.

-Чим же ти можеш свідчити?

-Вірою своєю, життям своїм.

-Вагомий аргумент, - з іронією сказав Савл, - Може ти бачив, що він воскрес?

-Одні дивились, та не побачили, інші - не бачивши увірували. Кого з них буде взято, а кого залишено?

"Ні, все-таки ми різні. Я вірую в справжнього Бога, а він в кумира, вигадку, фікцію", -подумав Савл.

-По вірі його, кожному дано буде! - кинув Савл плащ під ноги.

-Прости їх, Господи, бо не відають...

Коли все скінчилось, Савл підняв плащ, подивився на купу каміння і окривавленого лахміття, на те, чим став Степан і сказав сам до себе:

-Все-таки ми різні. Особливо це зараз замітно, - криво всміхнувся він.



САВЛ І ПЕТРО.

-Слава попереду тебе біжить, Савле, -усміхнувся Петро, вітаючись.

-Не знаю вже й кого з нас більше бояться.

-Доповідаю, вчителю: основні сили ворога або знищені, або розпорошені.

В кожній синагозі, на кожному ринку, в інших людних місцях є наші інформатори.

Налагоджена система оповіщення, є кілька загонів швидкого реагування...

-Да, бачу ти добре попрацював, навіть військовими термінами говориш, - перебив Петро.

-Так, вчителю, але успіхи все ж скромні, ця зараза, як гідра багатоголова...

-А що чути про Магдалину і Анатоля?

-Магдалина, напевне, втекла в Єгипет. Анатоля бачили в Дамаску.

-Баба ладно, але поки Анатоль живий, на піску я будую, - сказав Петро щось незрозуміле.

-Савле, дістань мені його, за будь яку ціну.

-Добре, вчителю, - відповів Савл, після деякої паузи.

Але не пішов, і продовжував стояти, чогось чекаючи.

Обоє знали, чого саме, але Петро сказав:

-Ах, да, тобі потрібні гроші на дорогу.

-Ні, вчителю, не треба. В мене в основному добровольці з свідомих громадян, та й синагоги помагають трохи..

Савл повільно повернувся, і якось невпевнено пішов, ще вагаючись.

-Нащо ти його переслідуєш, він же вчителем твоїм був, - зупинився Савл.

Петро від несподіванки остовпів, потім, після деякої паузи видавив з себе:

-Переплелись корені кукілю і пшениці...

Савл кивнув і пішов.

"Він стає небезпечним", подумав Петро.

ПАВЛО.

В Дамаск Савл відправився без ентузіазму. Дорогою, заходив в синагоги, розпитував, домовлявся, але робив це якось автоматично. Став якимсь задумливим і розгубленим.

"Він мене використовує", - крутилась в голові одна думка.

"Сам нічого проти Єшуа прилюдно не говорить, все чужими руками робить, може чекає, куди терези схиляться... А в мене руки в крові... Мною дітей лякають..."

На підході до Дамаска Савла догнала новина: в Єрусалимі дванадцятого апостола обрали.

Ця новина зовсім звалила Савла з ніг.

"Обманув, зрадив, використав, як прокладку, і викинув, для самої брудної, кривавої роботи використав."

Сірий лицем, Савл все пив і не пянів. Точніше, не міг забутись, відключитись від думок, що рвали його душу.

"Використав, і викинув. Анатоля йому подавай. А нащо мені той Анатоль здався? Він і не говорить, що Єшуа - Син Божий, чи що той воскрес. Переповідає лише притчі вчителя і розказує, що Петро його зрадив. Він і мене зрадив. Використав, і викинув. Викристав і..."

В Дамаск Савла привезли в безпамятстві. Він все бурмотів щось нерозбірливе про кров, про зраду і про Єшуа.

Через кілька днів Савл прийщов до тями. Він все ще був слабий, говорити ні з ким не хотів, сидів нерухомо, або ходив і щось думав.

"Ти зрадив вчителя, але спадок його тобі не дістанеться. Ти вбив Єшуа, а я його воскрешу" - визріло в Савла рішення.

"Ти кажеш, що ти - ворота і страж, що через тебе шлях до Царства Божого, а я скажу, що спасуться ті, хто увірує в Єшуа.

Ти в Єрусалимі засів, а я на периферію піду, куди розбіглись ті, що в Єшуа увірували.

Ти обдираєш до нитки тих, хто повірив тобі. Але побачимо, що ти їм скажеш, коли гроші їхні скінчаться, а Царство Боже так і не настане.

Ти страхом навертаєш у віру, а я Магдалину підтримаю.

І ще побачимо, що сильніше, страх, чи любов.

Даремно ти зрадив мене, Петре!"

"Я В ТВОЇ ІГРИ БІЛЬШЕ НЕ ГРАЮСЬ"

-Велика сила і влада твоя, Каяфо. І не лише в Єрусалимі, а й в синагогах інших міст рука твоя сильна. -привітався Петро.

-Пошли листи в Дамаск, щоб зазнав кари справедливої зрадник Савл, що перейшов на бік безумців і спокушає лицемір цей люд Божий словом облудним.

-Ти б вже помовчав про зрадників і лицемірів, Петре. Я в твої ігри більше гратись не буду.

Я й так вже жалію, що послухавсь тебе і віддав того... -Каяфа запнувся, шукаючи підходяще слово, -того безумця на страту.

Ну розказував би він свої байки, поки зовсін не спивбися і з ума не вижив. І розбіглися б від нього скоро й ті жалюгідні два десятки нероб і жебраків, що ходили з ним і слухали його, а так...

Савл, кажеш, перейшов... Та фарисеї поголовно переходять.

Я завжди казав, що ця єресь про воскресіння після смерті і вічне життя, до добра не доведе.

Не від Бога це. Нема цього в Законі Мойсеєвім.

Фарисеї переходять... Може це й до добра. Показали вони свою гнилу суть. Може й піде це на користь, на очищення віри народу Божого від цієї єресі...

-Ну, не хочеш, і ладно, - перебив Петро роздуми Каяфи, - в мене і свої можливості є.



МІСІЯ АНДРІЯ.



-Заслуги твої перед Господом безсумнівні, Андрію, -почав Петро.

-Дістала кара господня зрадника Юду рукою твоєю.

Але багато залишилось ще ворогів у Господа. І особливо гидкі серед них зрадники.

Вибрав Господь тебе, Андрію, караючим мечем своїм.

-Слабий я, Симоне, для цього, не моє це, я б краще рибу ловив, хліб ростив...

-Але вибрав Господь тебе, бо яка заслуга того, кому що муху вбити, що людину?

Андрій якось приречено зітхнув і опустив голову.

-Підбери з десяток молодих, сильних, у страху Господньому і не повертайся, поки з того змія брехливого, Анатоля не вирвеш його отруйне жало.

Якщо Савла по дорозі дістанеш..., але спеціально на нього не відволікайся, його й так скоро прибють, як собаку свої ж, - багато душ невинних погубив він.



АПОСТОЛЬСЬКА КОМУНА.



І в апостольській комуні ширились чутки про воскресіння Єшуа, про що все більше перешіптувались навернені Петром і апостолами. Деякі насмілювались і запитували:

-А правда, що Єшуа воскрес третього дня і живий апостолам являвся?

-А правда, що він Месія, тобто Христос?

-А правда...

Петро ухилявся від прямої відповіді:

-Ніхто не знає дня і часу, коли засурмить в сурму свою Ангел Господній.

Але будьте готові кожної миті, бо прийде Він, як грім серед ясного неба. І горе тим, хто проспить цей час!

Навернених для спасіння все прибувало, але скоро витрати на їх утримування почали перевищувати кількість грошей, що приносили новоприбулі. Каса почала танути з усе зростаючою швидкістю. А Царство Боже все затримувалось...

Потрібно було терміново щось робити.

КРИЗА.

-О, Каяфо, не зміг я повернути натовп безумців на путь істиний! -сказав Петро замість вітання.

-Хай же вязниця буде пристанищем моїм для замолювання гріхів перед Господом!

-Ага, так тебе теж цей балаган дістав! -сказав Каяфа.

-Обібрав довірливих, розвів тут притон нероб і жебраків, а сам хочеш чистим вийти!

Ще й з терновим вінком мученика!

-Каяфо, давай говорити, як розумні, ділові люди. І шукати взаємоприйнятного виходу, а не кидатись звинуваченнями.

Ми обоє зацікавлені, щоб це припинити, чи ж не так?

НАРОДЖЕННЯ ЦЕРКВИ.

-Не мир я приніс, а меч! І підніметься брат на брата, а син на батька! -гримів Петро в Юдеї.

-... а не маєш любові, то дзвін ти мідний, і бубон гудячий, -промовляв Савл в Сирії.

-... Він любить вас, Він чекає вас, прийдіть до Нього! - благала Марія Магдалина в Єгипті.

-... як гірчичне зерно...як тихий голос, що змінює життя, - розповідав Анатоль в Антіохії.

-... хто не бачили, та увірували... - повторювали слова Степана в Фінікії.

-...і буде один взятий, а другий залишений...крики і плач і скрегіт...Син Людський...любов не заздрить, не величається...і зійде вогонь з неба і спалить... Месія...покайтеся ...а я кажу вам... Христос... як Содом і Гомора... любіть ворогів своїх...покладу до ніг...Син Божий...за гріхи ваші...для життя вічного...

І в цьому котлі із тисяч і тисяч таких різних людей, думок, характерів, страстей, надій і мрій варилось Щось Таке, чому судилось невдовзі зірвати античний світ, і визначати свідомість майже чверті людства на протязі багатьох століть...



ОСТАННЯ ПОСЛУГА КАЯФИ.

Начальник охорони легким стусаном розбудив Петра.

-Ось, - кинув він вузлика, - все, як домовлено. Охорону я зняв, всі замки відкриті.

Але Каяфа тебе більше не знає. Якщо когось з вас побачать ще в Єрусалимі...

-Дуже мені треба, - пробурчав Петро, незадоволений не стільки тим, що його так грубо розбудили, як тим, що він заснув і не почув, коли відчиняли двері.

Апостоли спали в важкому маренні, щось бурмотіли, кричали, сміялись.

Поданий на вечерю хліб з ураженого диявольськими ріжками зерна, і напій з маку і беладонни робили свою справу.

Петро не вечеряв, зіславшись на погане самопочуття, і був голодний.

Останнім часом стосунки між ним і Каяфою стали вкрай напруженими.

Особливо після того, як при першому арешті апостолів, їм дали на сніданок хліб з споринею і відпустили в храм проповідувати.

Каяфа виправдовувався, казав, що це випадково дали хліб з врожаю позавторішнього холодного дощового року. Але Петро здогадався, що первосвященик хотів представити перед народом його і апостолів безумцями і одержимими.

Але незвична поведінка апостолів, коли вони щось несамовито кричали і незрозуміле говорили, на людей справила непередбачуване і сильне враження, ще більше піднявши їх авторитет.

В усякому разі той випадок дав Петру цінну підказку...

-Ну, що ж, - сказав до себе Петро, - починаємо нове життя. Та й підкріпитись не завадить".

Дістав похапцем з вузлика жарену рибу, хліб, і почав їсти, запиваючи вином.

"Тюрма - не краще місце, треба звідси йти пошвидше".

Не припиняючи трапези, Петро стусанами обох ніг будив апостолів:

- Вставайте, ледацюги, Царство Боже проспите!

Апостоли важко просипались, лишаючись наполовину в своїх мареннях, наполовину в реальності.

- Поки ви тут дрихнете, Вчитель приходив.

Ось, їжу приніс на дорогу, охорону приспав і замки повідкривав. Велів всім нам йти в Галілею.

Ми тут з ним трохи хліба переломили, - кивнув Петро на рибячі кістки на землі, -приєднуйтесь.

Поки апостоли їли, і пили вино, Петро багато разів переповідав їм про прихід воскресшого Вчителя і про розмову, що відбулась з Ним:

-Чи любиш ти Мене, Симоне?

-Так, Господи!

-Паси овечок Моїх, Симоне.

НА ТИСЯЧУ І ТИСЯЧУ РОКІВ.

Майже рік ганявся загін Андрія за Анатолем. Далеко на північ завела їх доля.

На горбі, на березі великої ріки, був вбитий Анатоль і два його учні. І скинуті їхні тіла в яр на поживу лисицям.

"Стануть перші останніми і останні першими", -раптом випливла з глибин памяті чомусь саме ця фраза і застряла в свідомості Андрія.

Вирубав Андрій мечем деревяного хреста з калини, що росла на пагорбі. Забив його в землю і прокричав:

-І буде на цьому місці побудована церква во славу Христа на тисячу років!

-І буде проклята ця земля на тисячу і тисячу років! - пролунало ехом в голові.

Подув холодний колючий вітер, всім стало якось моторошно.

Загін Андрія швидко повантажився в човни і відплив вниз по Дніпру.

"Стануть перші останніми і останні першими".

І тут до Андрія дійшов смисл цих слів. Смисл був настільки великим, а свідомість настільки малою, що нічого іншого вже в ній поміститись не могло.

Андрій прожив ще багато років, і всі ці роки його погляд був зосереджений кудись всередину, а губи беззвучно повторювали одну й ту ж фразу: "Стануть перші останніми і останні першими".

Йшов 34-й рік від народження Єшуа.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 125
( написати коментар )