На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Вбивця

Михайло, 10.08.2017 року



...А нам чужинець вже давно

на шию сів і ноги звісив…

Сказать йому б: “- Геть, сину бісів!”

Та зазвичай ми терпимо…

І тягнем мовчки те ярмо,

звірієм десь в душі глибоко…

Й себе питаєм: “- Доки?! Доки?!”

І ціпим гнівно кулаки…

Так рік за роком і минає,

коли стихає й закипає,

коли терпець уже тріщить.

І око чи ножа, чи вила

глядить. Бо вже терпіть не сила…

Чим далі, тим сильніш кипить.

***

...Він був спокійним, флегматичним.

Ходив він на роботу звично.

Привіт-пока. Все, як завжди.

Затих вже біль. Заснув здається…

Хай там як є. Гляди - минеться…

Бо й так не довго до біди…

Він пам’ятав, як його мову

солодку, рідну, веснянкову

паплюжили у місті скрізь…

Але лукаво заявляли:

“- Ми всіх із радістю приймали!”

...Зросійщена та радість лиш…

Так він і жив. Роки минали…

І українська забувалась…

Вже сам себе став забувать.

За це зненавидів себе він

і збіг обставин цих життєвих,

що зміг його єство зламать…

Та видно, що не все зламалось.

Щось у душі його зосталось.

Хоч він вмовляв себе: “-Облиш!”

Та допекло! Чергові кпини:

“-Село! Рагуль! Ніхто! Скотина!”

І погляд падає на ніж…

Він був спокійним, флегматичним…

І різав мовчки, механічно…

Неначе те робив завжди.

...Ніж з легкістю ввійшов у спину.

- Село? Рагуль? Ніхто? Скотина?

Куди біжиш? Ходи сюди!

Довколо кров’ю все залите.

- Не надо! Боже! Помогите!

Та він на те лиш посміхавсь.

- Воздам я вам у повній мірі!

Сирена, чорнії мундири…

...Чотири постріли, і впав…

...Червоно-синім миготіло.

Швидкі. Сирени страшно вили…

І плач. І вигуки проклять…

Невже аби сказати слово

на українській рідній мові,

російськомовних тре’ вбивать?

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 64
( написати коментар )