На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Гончар-водолiй

Шон Маклех, 14.09.2017 року



«Ми обидва живі –

А життя це і є надія…»

(Ентоні Харві)

Ви примушуєте мене думати

Про те, чого я не знаю,

Ви примушуєте мене ліпити

Поеми-глечики з глиняних слів

(А вони розіб’ються –

Коли висохнуть,

Коли сонце опалить їх

Товсті боки-метафори

І скам’янить вогонь буття

Жаркий як жадання,

Світлий як одкровення).

Я гончар – а ви думали, що поет

Я глиноміс – а ви думали - проповідник,

Я винороб – а ви думали – пастух.

Я замішую глину павзами,

Вона злипається,

Як сторінки Біблії

Втікача-єретика, що ховає

Кожну свою думку-блискавку

У торбу-хлібосховище

Сухих сухарів цитат

І вина вакханалій-віршів

Босоногого циклопа Ероса,

Волоцюги Меркурія.

До Ефесу ще

Не примандрував Павло-безхатько,

Щоб біля руїн сховку Артеміди

Мав сказати нам, що ми теж глина:

З нас ліплять філософів

(А ми не хочемо),

Нас називають людьми

(А ми пручаємось),

Бо такі ми вже

Стадострижені вівцегромадяни

Полісу Сатурналій.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 21
( написати коментар )