На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Любас мандрагори

Шон Маклех, 16.09.2017 року



«...Де поза розумом чуття провалля, наче нетрі темні,

незрозуміла мова вір прадавніх нас оточить...»

(Богдан-Ігор Антонич)

Колишній ватаг флібуст’єрів

А нині шукач таємного,

Що кинув ваготу якоря

Між скель біля селища

Сіровбраних пастухів-обідранців

Чи прочан до землі небуття,

Оселившись у башті-сові

Запалює свічку

Самотню, як човен в негоду

Рибалки мертвого

І чекає, як дзигар

Покаже годину тьми найчорнішої,

Щоб кинути крило лилика

До ялівцевого трунку.

Любас мандрагори,

Чорнокнижник готичних літер

Видивляється крихітки золота

У киплячій роторті-гамарні.

І снять йому герці

Та шафіри штудерні,

Вітрила пошарпані вітром

І таляри дзвінкоголосі.

Оминають його обитель,

Його понуру башту

Оплетену прочитаном –

Твердиню барона давно загиблого,

Замок династії давно вимерлої,

Башту чарівника-лорда

Селяни у свитах подертих,

Монахи у чорних рясах,

Повії в зелених платтях.

І тільки поет один –

Філід останній

З клану законників-брегонів

Відвідав колись кам’яницю

Щоб послухати казку

Чи то понуру легенду

Про смерть.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 53
( написати коментар )