На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Обличчя вiтру

Шон Маклех, 19.09.2017 року



«Поклик без відповіді.

Блукаючий в’язень власного тіла.

Таке було обличчя вітру.»

(Федеріко Гарсія Лорка)

Мені зазирав в обличчя вітер -

Той самий, що нині весняний,

А вчора був крижаним і мертвим,

Що міняє себе як старий одяг,

Чи то як потріпане зношене тіло,

І знаходить себе в нових перевтіленнях,

Чи то просто метаморфозах

Старого пророка Назона Овідія,

Споглядальника Негостинного моря

(Що досі негостинне для номадів -

Патлатих і пропахлих вівцями).

Я питав його - для чого, для чого

Ти шепочеш мені стару істину,

Лише одну, але таку холодну,

Нині ж весна, хіба бракує на світі

Запашних і п’янких, як вино, істин,

Хіба всі істини такі жахні-крижані,

Хіба?

Я теж в’язень свого тіла - як ти,

Але тимчасовий, лише ненароком,

Одягнув я на себе це тіло

(Нехай досконале чи то краще

Ніж в інших збирачів слів)

Але ненароком, на час,

А ти ж вічний невільник

Свої суті - цього тіла повітряного,

Вічно невчасний, вічно не тут -

Нетутешній. Чи може

Ти теж відпочинок знаходиш

У комині-димоході старого

Кам’яного ірландського дому,

Що чудом стояв довгі віки

Темні.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 46
( написати коментар )