На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 8.

Анатоль, 28.09.2017 року



Після перегляду підбірки, в глядачів появилось багато реплік чи питань до Степана.

- Степане, хочеш комусь відповісти?- спитала Дая.

Степан швидко переглянув маленькі голограмки бажаючих задати йому питання і вибрав молоду дівчину. Появилось її зображення натуральної величини.

- От Ви все критикуєте,- сказала дівчина. - Добре критикуєте, переконливо, а що Ви пропонуєте? Що конкретно треба було б зробити?

- Якби ж то я знав,- несподівано визнав Степан. - Моя задача - показати проблему, страшну загрозу, що ховається за цим здавалося б благополучним життям. Моя задача - щоб побільше людей побачили, усвідомили цю загрозу, захотіли щось виправити, змінити. І тоді, можливо, спільними зусиллями ми знайдемо вихід.

- Ну запропонуйте хоч щось в якості ідеї для обговорення,- наполягала дівчина.

- Треба повернути владу у місті людям,- сказав Степан.

- Що повернути? Що таке влада?- не зрозуміла дівчина.

- Зараз всі питання стосовно міста вирішує електронна Адміністрація. А тоді будуть вирішувати люди, обрані більшістю мешканців міста,- пояснив Степан.

- А, Ви про сервіс, обслуговування,- зрозуміла дівчина. - Так хто ж з людей захоче займатись обслуговуванням інших людей? А навіть якщо й допустити, що такі знайдуться, хоча мені в це не віриться, то хіба вони зможуть це робити краще Адміністрації, що працює цілодобово і її інтелектуальні ресурси незрівнянно більші ніж людські?

- В мене нема претензій до роботи Адміністрації по забезпеченню функціонування всіх систем і служб міста,- сказав Степан,- але повинен бути верховний контроль людей за її діяльністю.

- Так такий контроль і є,- втрутилась Дая,- бо самою метою існування і функціонування Адміністрації є благо мешканців міста, найповніше забезпечення їхніх потреб, бажань, узгодження їхніх бажань і інтересів.

- Ой, ти там знаєш яка в неї справжня мета?- сказала Шела. - Кури теж до пори до часу думають, що люди існують для того, щоб їх годувати і захищати,- кивнула вона в напрямку курей, що порпались в садочку.

- А й справді, чому б не лишити за людьми верховний контроль за Адміністрацією?- звернулась дівчина вже до Даї.

- Було вже колись таке, ти, напевне, не памятаєш, малою ще була. Але гарантую, що той бардак тобі б не сподобався б.

- А як це було?

- Різні варіанти перепробували. І виборна Рада була, і прийняття рішень за результатами загальних електронних голосувань.

- І чим електронні голосування погані?

- Тим, що люди різні, некомпетентні, далі свого носа не бачать. Сьогодні більшість набрала одна точка зору, завтра протилежна, чуть інакше сформульована. Рішення незбалансовані, суперечать одні одним, виконати їх неможливо, як результат - збої, перебої, простої, аварії, сварки, конфлікти...

- А виборна Рада?

- Те ж саме. Раду обирають ті ж некомпетентні виборці, якими маніпулюють різні шахраї. В результаті в Раду попадають не ті, хто хоче і може служити людям, а ті, хто краще вміє маніпулювати почуттями виборців, для яких сама ця маніпуляція є і метою, і стимулом і предметом їхньої діяльності.

- Все це так, не сперечаюсь,- сказав Степан,- але ж і те, що все вирішує за людей електронна Адміністрація, що люди ніякого впливу не мають на її рішення - це теж неправильно, недопустимо.

- Ну чому ж не мають впливу?- не погодилась Дая. - Служіння людям - мета Адміністрації. Це і є головним фактором контролю. Крім того вона постійно аналізує потреби, вимоги, бажання, звернення людей, конфліктні ситуації, що трапляються між людьми і виробляє такі стратегії і рішення, які б максимально враховували потреби і побажання, узгоджували різні інтереси, сприяли б найменшій конфліктності і найбільшому комфорту.

- Це все те, що на поверхні, а за цією красивою картинкою - прірва, смертельна загроза,- наполягав Степан,- і суть її в тому, що доля людей вже не в їхніх руках, люди стали вкрай залежними, несамостійними.

- От ти все за самостійність і незалежність. Так покажи власним прикладом самостійність і незалежність, відмовся від свого ангела.

Степан з докором подивився на Даю. Це був удар нижче пояса. Переводити розмову з глобальних проблем людства на особистості...

- Джаст бізнес,- розвела руками Дая. Цю фразу колись поширеною мовою вона почула чи то в якомусь фільмі, чи прочитала в якійсь книжці.

- Хіба наркоман не може говорити правильних речей про шкоду від вживання наркотиків?- трохи ображено почав Степан.- Та й чому б я відмовлявся від переваг мати такого друга і помічника як Степа? Щоб самому робити все повільніше, гірше і менше? Навіщо відмовлятись від такої зброї в моїй боротьбі?

- А ти, Шело, не хочеш відмовитись від свого агента прибульців, приставленого до тебе?- Дая вирішила і Шелу куснути.

- Ворога треба знати, вивчати, завжди тримати в полі зору,- весело відповіла та.

- Щось мені ой не віриться, що у вас з ним ворожі стосунки.

- Ха, так ми ж з ним граємося в кішки-мишки. Він любязнічає зі мною, я з ним. Але колись на чомусь він та й проколеться. І я матиму докази. А може й знатиму їхні слабкі місця.

- Ну добре, там в Степана ще є глядачі, бажаючі щось сказати.

Степан подивився на "список" бажаючих.

- О, тут здається є твій "овоч" з берега, чому б нам його не послухати,- зрадів Степан.

- Так, це я,- сказав чоловік з сивою борідкою. - Я зацікавився, що за ентузіастка так "овочів" не любить і вирішив подивитись її передачу. Але мої слова не до оптимістичної білки в колесі,- чоловік кивнув на Даю,- не до казкарки-конспіролога,- кивок в бік Шели,- а до Степана. Можливо він зрозуміє те, що я скажу.

- Може розкажете щось про себе. Хто Ви, чим цікавитесь?- спитала Дая чоловіка.

- Раніше я був вченим, фізико-хіміком, займався нанотехнологіями, в наближенні теперішнього є і мій скромний внесок. А зараз я ніхто. Точніше - музейний експонат, як і всі ви, - сказав чоловік.

- А що Ви хочете сказати мені? - спитав Степан.

- Я хочу сказати, що насправді все набагато гірше, ніж Ви розказуєте.

- Куди вже гірше?- здивувався Степан.

- "Гірше" - навіть не те слово,- сказав чоловік,- все просто безнадійно. Ви ще думаєте, що можна щось змінити на краще, щось виправити, але нічого вже не буде, в людства нема майбутнього. І винні тут не люди, які нічого не розуміють, і не Адміністрація - сервісна служба міста, і не Система, яка є лише сервісною службою Музею-Заповідника, і, звичайно ж, не казкові прибульці.

- А хто винен?

- В тому то й справа, що ніхто. Просто людство виконало свою місію. Створило Цивілізацію, передало їй естафету розвитку і зайняло своє почесне місце в Музеї біологічних і соціальних форм еволюції.

- А що ж таке цивілізація? І хіба ми не є її частиною?- не зрозумів Степан.

- Технологічна Цивілізація - це нова форма життя, нова стадія розвитку життя і розуму, відмінна від біо-соціальної.

- І де ж вона?

- Вона пішла вперед, в космос. Вийшла з своєї колиски. Хіба ви не знаєте, що робиться на орбіті, на Місяці, на Марсі, астероїдах, космічних станціях?

- Ну, там ніби "мутанти" і штучні організми в основному, типу робів, ангелів, демонів.

- Так, саме там зараз розвиток і наук і технологій.

- Чому ж люди в цьому не беруть участі? От Ви, наприклад, як вчений.

- Люди неконкурентоздатні порівняно з штучним інтелектом. Та й порівняно з "мутантами".

- Чому вони в космосі цим займаються, а не на Землі?

- Землю Цивілізація вирішила залишити в якості унікального музею-заповідника, де виникло життя, де воно розвилось до розумних форм, створило Цивілізацію.

- І що ж нам, музейним експонатам можна очікувати від цивілізації?

- Нічого поганого. Тільки дбайливе ставлення, ніякої конспірології тут нема. Ми ж не просто музейні експонати, ми - її батьки. Тож вона може приділити нам частинку своєї уваги і ресурсів.

- Ой, знаєте, діти теж дуже різні бувають і дуже по-різному до батьків ставляться,- сказала Дая.

- Кому б ще нарікати на погане ставлення. Чи ж не Ви тут Золотий Вік рекламуєте?

- Ну що ж, нежданно-негадано у нас нова версія появилась,- оголосила Дая аудиторії.

- Це не версія, це реальність.

- Як казав якийсь філософ, реальність нам не дана, вона - річ в собі. Нам доступні лише її прояви, по яких ми можемо висловлювати версії якою ж є реальність.

Надіюсь в якійсь з наступних передач ми з Вами детальніше обговоримо Вашу точку зору. Якщо, звичайно, Степан не перехопить Вас раніше.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 22
( написати коментар )