На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 10

Анатоль, 29.09.2017 року



Гості поїхали, ангел вимкнув фон, студія почала перетворюватись в житлову квартиру, появились стінки, меблі.

- Чи не перекусити чого?- не стільки питально як стверджувально сказала Дая.

- Що замовити?

- На твій вибір. Ти казав я в калоріях чи в чомусь там перебрала, в чомусь недобрала, давай для здорового балансу. А я поки сполоснусь.

Вечеря була слабенька, якісь салати, соки. Дая вже пожалкувала, що поклалась на ангела, а не вибрала сама. "Зате збалансовано"- заспокоювала себе, "а то станеш як той Мунні".

- Ну як передача?- спитала вона ангела, щоб не концентруватись на такій вечері.

- Дуже добре,- відповів ангел. Рекордна кількість глядачів, майже всі глядачі Степана і Шели були і ще й нових немало.

- Скільки всього?

- 837.

- Непогано. Хоча, як для десятимільйонного міста... А рейтинг?

- За передачу плюс 18. За інцидент з "інтелігентом" мінус 1.

- Тож за сьогодні мій рейтинг зріс аж на 17 пунктів!- зраділа Дая. Не чекала. Так, дивись, скоро отримаю право регіональної трансляції каналу. А там і до статусу Небожителів чи Безсмертних доберемось,- розмріялась вона.

- Виклик,- перервав її мрії ангел.

- Хто?

- Батько.

- Мій?

- Ну не мій же,- спробував пожартувати ангел.

"Людиною стає"- подумала Дая. Вона не раз помічала, що ангели стають чимсь схожими на своїх підопічних, перебирають від них якісь риси.

- Давай,- сказала вона.

Появилось плоске зображення батька.

"Камера в нього до цих пір не голографічна" - відмітила про себе Дая. Треба буде якось подарувати йому.

- В тебе сьогодні день народження,- хриплуватим голосом почав батько.

- Я думала ти забув, вже вечір, а від вас ні гу-гу.

- Вечір? А де ти зараз? Бо в нас ранок.

- Десь в районі Гаваїв, в Тихому океані.

- А, тоді ясно. Ну поздоровляю тебе, мати теж поздоровляє.

- Мене й дід сьогодні поздоровив?

- Який дід?

- Анатоль.

Запала мовчанка. Батько здивовано дивився на Даю.

- Приснився мені,- пояснила Дая. - Ніколи не снився, а сьогодні напевне з днем народження вирішив поздоровити.

- А-а-а,- заспокоївся батько, - ясно. Сьогодні, до речі, і в нього день народження.

- Оце так! А я й не знала.

- Може десь в глибинах памяті було, і в сні спливло.

- Навряд чи, я ж його зовсім не памятаю.

- Звідки ж знаєш, що то він приснився?

- Не знаю, чомусь така впевненість була.

- Мати питає коли приїдеш до нас?

- Та от, все справи, навіть сьогодні моталась весь день як білка в колесі.

- Взяла б відпустку, ти ж скільки років вже в нас не була. А тут груша твоя вродила в цьому році як ніколи. Ніби в останній раз.

При слові "відпустка" Дая усміхнулась. Дивно все це, як люди в різних епохах опинились.

- Мати от підказує, що і Аню бери з собою. Вона ж тут ще ні разу не була. Скільки їй вже?

- Шістнадцятий. А це порося то точно забуло про мене. Вона ж то не може сказати, що в іншому часовому поясі.

- В молодих свої інтереси, їм не до батьків. Їм здається, що вони в зовсім іншу епоху живуть, в зовсім іншому світі. Підросте - буде по іншому ставитись. Коли старієш то батьки мало не однолітками стають.

- Скільки тобі зараз?

- 66.

- Здається і діду було 66 коли його не стало.

- Так, він на 30 років старший.

- Прямо кабалістика якась. На 30 років старший, 30 років Революції, 17 вересня, 17 вересня, 17 вересня...

- Мати каже, що приїжджай обовязково, робота це таке, всієї не переробиш, а то скільки там жити лишилось ніхто не знає, хотілося б ще побачитись.

- Постараюсь, як випаде можливість...

- Ну, бувай.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 48
( написати коментар )