На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Те вiчне, що поруч

Шон Маклех, 30.09.2017 року



«Тільки не для краєвиду

Даю тобі дихання, -

Мовить страждання.»

(Вернер Ламберзі)

Блукаю осіннім садом,

Де замість листя

На деревах-привидах

Шурхотять вірші-одкровення

(Кров дерев, кров трави),

Блукаю в повітрі – дихання,

Блукаю по воді – голос хвиль,

Дні й роки, відчуття

Які мені дарувало страждання,

Воно ходить нечутно,

Воно зажди поруч

І шепоче, шепоче, шепоче:

«Дарую тобі життя

І шматочки сезонів

З яких ти майструєш новели

Про мене – бо я життя,

Бо я суть цього світу,

Я з вами – завжди.»

А я з клаптиків краєвиду

Шию собі плащ:

Пришиваю дощ до озера,

Дерева до п’ятниці,

Місяць до хвиль:

Кравець. Краще б шив я намети

Чи уламки глечиків

Глиняними нитками слів

(А за вікном човни-метелики

Пливуть чи то летять в Арморіку –

Країну диваків-бритів. Камені

Сторчма в Небо – таке ж синє

Як всюди. Тільки не в комірчині.)

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 39
( написати коментар )