На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Памятi Томаса МакДонаха

Шон Маклех, 01.10.2017 року



«Доки колір зелений в нас

Перед поглядами зрина,

З нами цей і майбутній час:

Народилась жахлива краса.»

(Вільям Батлер Єйтс)

Небо калатає дзвоном: «Ерінн!»

Кожен камінь бруківки – дзеркало

В якому ми бачимо не себе, а тіні

Бородатих феніїв, мужів меча і честі.

Це не вулиці Дубліна – це ріки,

Якими пливуть кораблі майбутнього,

Це не будівля пошти – це врата,

У нескінченність часу.

Це не світанок Великодня – це час офіри:

Цієї весни замість квітів

Милуватися будемо листочками шамроку,

Що проростають у зболених душах

Кількох захмарних мрійників

Що вирішили – краще вмерти,

Ніж бачити сутінки кельтів.

Він знав, «коли настане світанок»,

Зробивши крок у темряву,

Сказавши своїм небуттям:

«Прокиньтеся, ґели!

Ми вмерли, щоб Ерінн жила!»

Коли замовкли постріли

Гавкаючих англійських крісів,

Сама Тиша промовила:

«Ерінн го бра...»

Він писав вірші – і останній – своєю кров’ю,

Він писав драми – і зіграв останню – свою,

Він думав стати пастором, а став комбатантом,

Вчив студентів поезії, а навчися тримати рушницю,

Він любив життя, а зустрів сиву гостю – смерть –

Дочасно.

Примітка:

На світлині: Томас МакДонах (Thomas MacDonagh, ірл.- Tomas Mac Donnchadha) (1878 – 1916) за мить до розстрілу.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 39
( написати коментар )