На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 18.

Анатоль, 04.10.2017 року



Ввечері подзвонили батьку.

- Що сталось? - батько виглядав стривоженим.- Мені і сни якісь погані снились останнім часом.

- Все нормально. Приїхати до вас зібралась. Давно грушок справжніх не пробувала.

- А я вже й не надіявся. А тут твій дзвінок. Думаю: - що сталось? Ти ж ніколи сама не дзвонила.

- Хочу спитати як у вас там з транспортом. Я в Київ прилітаю, а от як потім добиратись?

- З цим проблеми,- сказав батько після деякої мовчанки.- Я виїду за тобою.

- В тебе ж електрольоти колись були...

- Коли це було. Великий на аеродромі стояв, не знаю навіть що з ним, а з домашнього я кров злив.

- Я тобі камеру голографічну привезу.

- Якщо ти про телефон, то думаю він тут не підтримується. Якщо є можливість, то чорної води привези.

- Я звяжусь з тобою, коли вилітатиму,- закінчила розмову Дая.

- Звяжись з "інтелігентом",- сказала вона ангелу,- є в нас його координати?

- Є, він же дивився твою передачу. І що сказати?

- Я сама з ним поговорю.

- А, Дая,- сказав "інтелігент",- чим можу допомогти? Чув-чув про твою історію, співчуваю.

- Я не про це. Я їду на сушу. Батьків провідати.

- Батьків провідати - це добре.

- Там чорна вода в дефіциті, чи не могли б Ви дістати її для мене?

- А скільки треба?

- Не знаю? Напевне скільки донесу. Літрів зо двадцять.

- А що, замовлення на неї тут не приймають?

- Ні.

- Ну, я звяжусь з "юними техніками",- так скептично назвав він своїх колишніх колег, що продовжували гратись в науку в спеціалізованих містах. - Передзвоню пізніше.

Хвилин через десять "інтелігент" подзвонив.

- Можу тільки на завтрашній вечір дістати. Мені треба злітати на "Дедал". А це кілька годин туди, кілька назад.

- Буду Вам вдячна.

Дая почала готуватись до поїздки. Ангел розповідав їй рекомендації тих, хто побував на суші, вчив користуватись літаючими камерами. "Інтелігент" привіз крім двох великих каністри чорної води ще й глобальний телефон з вмонтованим умільцями з "Дедалу" дистанційним електрошокером, здатним вирубати людину на відстані 20 метрів. Кажуть, на суші такі іграшки можуть пригодитись. Через три дні прийшло повідомлення, що екіпаж на Київ сформовано і виліт завтра вранці.

"Інтелігент" з ангелом провели Даю в аеропорт і допомогли занести речі - рюкзак і дві каністри. Літачок був невеличкий, 4-місний, схожий на планера, зроблений ніби з скла, з великими крилами, двома маленькими моторчиками на крилах і непропорційно великими гвинтами.

- Економний,- пояснив ангел,- може без посадки хоч всю землю облетіти. Під прозорою поверхнею крил і корпусу циркулює чорна вода, заряджаючись від світла.

- Ясно, так от чому її кровю дракона називають,- здогадалась Дая.

- Ну, передавайте привіт батькові,- сказав "інтелігент".

- Ви з ним знайомі?

- Колись перетинались. Може памятає.

- А як Вас звати?

- Як і його - Макс. Макс Браун.

В вузькому корпусі планера зліва було 4 крісла в ряд і вузенький коридорчик справа. Крісла були відділені перегородками, що створювали ніби невеличкі купе. Речі пасажирів поміщались знизу під відкидними кріслами. В задній частині планера був туалет, в передній - місце для огляду. Ніс планера був прозорим і звідти був добрий огляд в усі боки.

Дая була рада, що була сама в купе, їй не хотілось ні з ким говорити, хотілось цю довгу дорогу побути на самоті, подивитись ніби збоку на своє життя, подумати про що раніше не задумувалась, перебуваючи в якійсь постійній метушні.

Автопілот попросив всіх сісти, двері зачинились, зашуміли пропелери, потім засвистіли, збільшуючи оберти, планер зробив невеличкий пробіг і піднявся в повітря. Дая глянула в ілюмінатор. Скільки сягав зір - кругом був один океан. Раптом планер нахилився і почав розворот в бік міста, що здавалось зверху казковим островом в океані.

"Щось сталось?"- занепокоїлась вона, "повертаємось?" Але літак все набирав висоту і летів мимо міста.

- Чому розвернулись? Куди летимо?- спитала Дая невідомо кого?

- Лягли на курс, летимо до Києва,- відповів автопілот. Перед Даєю появився глобус Землі з позначенням маршруту і місцем знаходження в даний момент.

Після набору висоти гвинти лише тихо шуміли, небо було чисте, до горизонту - один океан, тож здавалось, що літак нерухомо висить в повітрі, хоч він і рухався десь з швидкістю 450 кілометрів за годину. Дивитись за вікном не було на що, тож Дая зробила з крісла ліжко, розтягнулась на ньому і поринула в роздуми. Точніше сказати вона так хотіла - проаналізувати своє минуле, спланувати що робитиме на суші. Але цілеспрямовано думати чомусь не виходило, самостійно думати вона не звикла, бо звикла лише реагувати на якісь події, на висловлювання інших людей чи свого ангела. Тож скоро вона припинила такі спроби, розслабилась і дала волю некерованому потоку своєї свідомості, спостерігаючи за ним ніби зі сторони.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 21
( написати коментар )