На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 20

Анатоль, 04.10.2017 року



Дая взагалі не розуміла навіщо потрібні гроші. Адже для того, щоб щось робити потрібно просто це робити. Гроші - це лише якийсь абстрактний стимул для роботи. Чому люди не можуть обєднатись для спільної роботи без цієї абстракції? Дивляться на неї як на якийсь реальний продукт. Але ж всякий реальний продукт створюється лише діяльністю, роботою. І для того, щоб бути багатими, забезпеченими всім необхідним потрібно лише організуватись для спільної діяльності. Але в силу свого егоїзму люди не здатні організуватись, бо кожен думає тільки про себе, про свою особисту вигоду. Але ж можливе суспільство без грошей. Функціонує ж місто прекрасно без всяких грошей. І електронна адміністрація, і роби, і ангели просто роблять свою роботу. А навіщо вони її роблять? Який в них стимул? Напевне їм просто приємно цим займатись. Чи вважають це важливим і необхідним, своїм обовязком. Чи місією.

А чому люди не такі? Чому цього в людей нема? А хто сказав, що нема? Хіба люди, керуючись інстинктами, почуттями чи ідеологіями не здатні на якісь не егоїстичні, навіть жертовні вчинки? Здатні. Так може справа в тому, що таких людей мало, що керуються не егоїстичними інтересами, а ідеологіями і альтруїстичними почуттями? А чи можливе взагалі суспільство, що грунтується лише на балансі егоїстичних інтересів? Чи все ж таки головним в формуванні суспільства є спільна ідеологія, спільні цінності, а грошова система була лише допоміжним засобом узгодження інтересів через узгодження вартості праці? Так, ідеології обєднують людей в спільноти. Але ж і розєднують, створюють конкуренцію, навіть ворожнечу між різними такими спільнотами. Спільноти, сформовані релігійними чи політичними ідеологіями не являються економічно автономними суспільними організмами. Інша справа національні ідеології. Вони обєднують людей в нації, ідейно-культурні спільноти, орієнтовані на побудову своєї держави - самодостатнього, автономного, відносно незалежного соціального організму. Але ж не завжди були нації і національні ідеології. Були суспільства в формі держав і до націй - царства, королівства... Що їх обєднувало? Невже лише груба сила влади і страх перед нею? Навряд чи. Було ж якесь почуття відданості монарху, можливо навіть гордості, що є його підданим. Людям властиво поклонятись кумирам, авторитетам. Чи вигаданим, таким як боги, чи реальним, таким як правителі, політичні чи церковні лідери.

А на чому держиться теперішнє суспільство? Нема ні націй, ні держав, ні правителів, ні грошей... Але ж все добре функціонує. Люди живуть в комфортних містах, нема ні війн, ні конфліктів, ні якихось соціальних напруг, повна свобода в межах правил, прийнятих в місті. А з тисячі міст можна завжди вибрати собі місто з такими правилами, які тобі до вподоби. Але чи є в цьому заслуга людей? І чи є це суспільством людей? Чи й справді ми лише експонати музею-заповідника, як каже "інтелігент".

Роздуми Даї перервали голоси в сусідніх кабінках. Вона встала і подивилась в вікно. Пролітали біля якогось великого міста в Китайському морі. "Мільйонів певне на 15-20"- подумала Дая. Місто було оточене потужною барєрною полосою, шириною певне зо два кілометри, зубці якої виднілись під водою. При потужних штормах чи цунамі барєр піднімається і хвилі втрачають енергію в його лабіринтах, перетворюючись в хмари водяних бризок. В Даїного міста барєр був значно меншим, всього кілька сот метрів шириною, тож місто старалось не запливати в сейсмічно небезпечні зони океану.

"Скоро буде суша, пролетіли вже десь біля четвертини дороги, можна й перекусити щось"- підкинув Даї ідею її апетит.

- Крісло і столик,- сказала Дая автопілоту. Ліжко плавно трансформувалось в крісло і з передньої стінки кабінки появився відкидний столик, відкривши шафку з продуктами в упаковках.

Дая почала передивлятись упаковки, зморщивши носа. "Збалансований №3"- прочитала вона. "Хай хоч буде якийсь плюс

, що збалансований"- подумала вона і відкрила пакетик, потягнувши за язичок. Там виявився якийсь корж буро-зеленого кольору. "Пресовані водорості"- здогадалась Дая. Вона понюхала брикет - пахне ніби непогано, відкусила малесенький шматочок і обережно почала жувати. Відчувався смак мяса, гороху, хліба і якихось приправ типу часнику. "Ну, як для туриста - нормально"- винесла вердикт Дая і почала їсти вже сміливо. Потім запила якимсь напоєм, що смаком був подібний на фруктовий сік, але на етикетці була зображена перекреслена зубна щітка, що означало, що він захищає зуби.

"Дикою людиною теж можна жити"- після такого обіду Дая відчула себе аборигенкою амазонських джунглів чи африканських саван.

- Куди пусті пакети?- спитала вона.

- В туалеті є ящик для сміття- відповів автопілот.

"Щодо туалету - правильна ідея"- подумала Дая і підвелась.

- Столик можна прибрати,- сказала вона і пішла в хвостову частину літака.

З хвоста літака вузеньким коридорчиком Дая перейшла в носову частину, де була оглядова площадка. "Екскурсія - так екскурсія"- сказала вона собі. Зусиллям волі вона примусила себе ступити на прозору підлогу. Почуття незахищеності охопило її - вона одна над безкраїм океаном. А раптом це тарахкальце впаде. Чи буде їх хто шукати? А якщо й будуть то чи врятують? На горизонті виднілась смужка суші - Китай. Стало якось спокійніше. Розбитись можна і над сушею, але все ж це здавалось не так страшно як опинитись в океані. Все-таки людина - сухопутна істота.

Пролітали над якимсь великим містом - напевне Шанхай. Хмарочоси, хмарочоси аж до горизонту. І швидше за все пусті. Навіщо переселяти людей з таких міст в океан, якщо міста однаково не стають природними заповідниками, а залишаються камяними джунглями? "Скелети вимерлих цивілізацій"- Дая сумно посміхнулась своїй асоціації. Постояла ще трохи і пішла в свою кабінку.

Летіти над сушею було цікавіше. Все ж є якийсь рух, якісь зміни пейзажу - гори, ріки, ліси... "Коли ще мені доведеться знов побачити землю".

Вечоріло. Сонце обігнало їхній літачок і починало сідати десь на заході. "Все ж кілька годин до дня ми добавили". Дая повечеряла і лягла спати. Але заснути не могла. "Незвична обстановка"- зрозуміла вона. Знов подумалось про батька. Напевне він зараз збирається в дорогу. Поїде вночі, щоб на ранок бути в Києві.

Так що ж таки сталось 30 років тому, що так змінило життя людей? Дая вже 15 років намагається розгадати цю загадку, але не просунулась в цьому ні на грам. І навіть її батько, що ніби був біля керма тих подій, не може їй нічим допомогти. Він не знає хто за всім цим стояв, хто присилав всі ці програми, технології і рекомендації.

Було ясно, що люди на таке не здатні, лишалось одне пояснення - в нетрях Інтернету, що об'єднував сотні мільйонів компютерів виник штучний інтелект, який обрав Макса бути одним з провідників Технологічної Революції. З трьома іншими корпораціями цієї Великої Четвірки ситуація була схожа.

Але версія про штучний інтелект, що виник в мережі, не пояснювала загадок Україно-Російської війни 2020 року. Всі ці фірми з'явились після війни, тож ЩО забезпечило блискавичну перемогу України над ядерною наддержавою (чи краще говорити про блискавичну поразку Росії) лишалось загадкою і залишало грунт для різних конспірологічних версій, в тому числі й щодо інопланетних прибульців.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 51
( написати коментар )