На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 21.

Анатоль, 05.10.2017 року



Заснути Даї вдалось лише під ранок. Але сон був неспокійним.

При посадці літака сталась аварія. Якась машина виїхала на злітну смугу прямо під колеса, літак перевернувся. Звідкись вибігли брудні люди в лахміттях, вони трощили літак сокирами і ломами, вбивали пасажирів, забирали їхні речі і їжу. Великий, рудий, патлатий, в брудній майці чоловік схопив Даю за волосся і замахнувся кривим, зазубреним ножем. Дая заціпеніла від страху. Чоловік глянув на неї, хтиво усміхнувся, відпустив її і став збирати речі. Згорнув в Даїн рюкзак продукти, зв'язав паском від рюкзака каністри з чорною водою, закинув їх собі на плечі і поволік Даю кудись в руїни аеропорту. Апартаменти рудого відповідали його вигляду і роду занять. Він кинув Даю на якесь лахміття, а сам, висипавши вміст рюкзака на підлогу, зайнявся переглядом трофеїв. Чоловіка зацікавив глобальний телефон, удосконалений умільцями з Дедалу. Він крутив його в руках і натискав якісь кнопки. Раптом почувся різкий тріск і чоловік як підкошений звалився на землю. "Шокер"- здогадалась Дая, вона вибігла з конури рудого і побігла руїнами. "Десь мене тут батько повинен чекати". Вона вибігла на поле аеродрому і побачила батькову машину. Її охопила ейфорія. Не відчуваючи ніг вона підлетіла до машини, відчинила двері і відсахнулась. В машині сиділи два обірванці, подивились на Даю з недвозначним інтересом і почали вилазити з машини. Обернувшись, вона побачила, що ззаду підходили ще троє, беручи її в кільце. "Чому я шокера не взяла?"- в відчаї подумала Дая і проснулась.

Починало світати. Скоро Київ. Дая склала ліжко, витягнула рюкзак, дістала з нього телефон з шокером, подарований їй "інтелігентом" і поклала в кишеню курточки. Потім вкинула в рюкзак упаковки з продуктами - на суші можуть пригодитись. Подумала і поклала назад по три пакетики їжі і води - може тут не поповнюють запасів, і тоді голодна смерть пасажирів, що летітимуть назад, буде на моїй совісті. А так моя совість чиста.

Батькову машину Дая помітила ще з повітря. Планер сідав на маленьку смугу на краю аеродрому і батько підїхав до самої смуги. В променях ранкового сонця вона виблискувала як діамант. Чим вона власне і була. На відміну від інших автомобілів, які вирощувались з кварцево-корундових композитів ця була з алмазних. Таких електромобілів було випущено лише чотири. Для глав корпорацій Великої Четвірки. Вони були не лише красивими і елегантними, а й добре захищеними. Навіть крупнокаліберні бронебійні кулі з карбід-вольфрамовим сердечником не залишали й подряпини на такому автомобілі. Лише сліди, ніби грифелем на камені, які просто стирались ганчіркою.

- От добре, що ти чорної води привезла,- сказав батько, ставлячи каністри в багажник,- а то тут це дефіцит, а річ потрібна, особливо якщо живеш поза містом.

- А це що?- Дая порухом голови показала на праву задню сторону автомобіля, що була покрита якоюсь кіптявою і слідами, ніби хтось вуглинки на ній розтирав.

- Та це біля Полтави...

- Обстріляли? Це сліди від куль?

- Якби ж то. З гранатомета пульнули.

- Хіба комулятивний заряд не пробиває її?

- Комулятивний пробє. Це спрацював активний захист.

- Як він працює?

- Моніториться простір навколо автомобіля в оптичному, інфрачервоному діапазоні, лазерами, доплерівськими радарами. І якщо розпізнається снаряд, що летить на автомобіль - вистрілюється назустріч йому спеціальний заряд, який підриває загрозу на відстані двох-трьох метрів від автомобіля. А це - сліди від осколків.

- Так що, нам і протитанкові системи не страшні?

- Це ж не бойова машина, а представницька. Не розрахована на масовану атаку. Тут тільки чотири заряди, що контролюють свій сегмент. Якщо попадуть ще раз по цьому сегменту... Але нічого, прорвемось.

Аеропорт виявився жвавішим і люднішим, ніж Дая уявляла собі виходячи з того, що лише приблизно раз на тиждень відправляється з її міста літак на Київ. Адже, якщо так з кожного з тисячі міст, то виходить півтори сотні літаків в день.

- Може візьмемо когось до Харкова?- батько показав на групу людей, що хотіли добиратись на схід. Він підійшов до немолодої жінки, що сиділа недалеко від основної групи з виразом безнадії в очах.

- Вам куди?- спитав він жінку?

- До Харкова.

- Я Вас підвезу. Бачите он машину? Йдіть туди.

- В мене нема чим заплатити,- відповіла жінка.

- Безкоштовно, просто мені по дорозі.

Жінка недовірливо подивилась на Макса і продовжувала сидіти, все ще вагаючись. Підійшла Дая.

- Я не перевізник, я приїхав дочку зустріти,- кивком голови батько показав на Даю.

Жінка підвелась, і все ще вагаючись взяла свої речі.

- Давайте я Вам допоможу,- Макс взяв сумку, але жінка не відпустила її з рук.

- До Харкова? І мене візьміть,- підбіг до них чоловік років сорока. Від групи направились ще кілька людей.

- Пробачте, більше не можу взяти,- сказав Макс.

Коли вже з Борисполя їхали на схід, чоловік сказав, що насправді йому треба не в Харків, а в Полтаву.

- Ви там живете?- здивувався Макс,- чому не переїдете в Київ чи Харків? Полтава ж не обслуговується Системою. Там же, напевне, й електрики нема, та й їжі не видають.

- Жили ж якось люди і без Системи,- відповів чоловік. Їжу земля дає, та й з електрикою потроху вирішується. Нафту й газ потихеньку добувають.

- Але ж вуглеводи ніби заборонено в якості палива використовувати.

- Ким заборонено? Там своя Полтавська Республіка.

- Да-а-а, вчора я ледве прорвався через їхній "митний контроль". Думаю Система спеціально закриває очі на такі "республіки", щоб і ними стимулювати переїзд в міста в океані.

Машина їхала не швидко, дорога була погана, з вибоїнами, сміттям, гілками, деревами, залишеними автомобілями, тож їй приходилось постійно маневрувати. Зрідка траплялись зустрічні електромобілі. Макс вирішив трохи подрімати, ніч була важкою, а роки беруть своє. За кілька кілометрів від Лубен якась зустрічна машина просигналила. Макс відкрив очі.

- Дрон по маршруту,- сказав він. Звідкись з верхньої частини автомобіля вилетів невеличкий дрон і швидко полетів вперед, набираючи висоту. Макс на великому екрані оглядав дорогу і околиці. На окружній, що огинала Лубни з півночі, був "блок-пост" з кількох покинутих автомобілів, біля яких крутились люди з автоматами.

- О, ще одна республіка утворюється,- сказав Макс,- митницю вже поставили.

- В нас є чорна вода, можемо заплатити,- нагадала Дая.

- В них, напевне, ще митні прейскуранти не склались, можуть забрати все що сподобається,- відповів батько.

"Республіканці" побачили автомобіль, що наближається і жестами наказували зупинитись, аргументуючи автоматами.

- Притиш хід, щоб не подавити їх, але не зупиняйся,- сказав Макс автомобілю. Біля "блок-поста" автомобіль зменшив швидкість, легко відсунув з дороги одну з машин, що загороджували дорогу і поїхав далі. Люди з автоматами щось кричали, бігли за автомобілем, потім почали стріляти. Кулі тарабанили по автомобілю і з вереском відскакували.

- Хороша у Вас машина,- сказав Максу чоловік з Полтави.

- Їй вже майже тридцять років, а ні разу ще не підводила,- відповів Макс з деякою гордістю.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 18
( написати коментар )