На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 22.

Анатоль, 05.10.2017 року



Минули Хорол. Дая запропонувала перекусити. Витягла з рюкзака пакетики їжі, що поцупила в літаку і дала кожному по пакетику. Жінка поклала свій пакетик в сумку, сказала, що поїсть пізніше, зараз не хочеться. Полтавчанин почав їсти з таким виразом обличчя, ніби вирішив спробувати заради цікавості собачий корм, але йому сподобалось, і він спитав, де таке дають.

Наближались до Полтави. Макс оглядав на екрані дорогу, що огинала Полтаву з півдня. Ось це місце, де його вчора обстріляли. Видно було, що його вчорашній прорив сильно розізлив "республіканців" і вони значно посилили свій блокпост. Зенітки, протитанкові установки... Не інакше як якийсь військовий склад знайшли.

- Зупинись,- сказав Макс автомобілю. Він почав уважно роздивлятись позицію противника, маневруючи дроном за допомогою жестів над зображенням. Біля зенітки заметушились люди, розвертаючи її в сторону дрона. Дрон спікірував вниз і наразився на чергу з крупнокаліберного кулемета. Зображення пропало. Запала мовчанка.

- Ех, навіщо я взяв керування на себе, вже не та в мене реакція,- бідкався батько.

- В нас же є чорна вода,- нагадала Дая.

- Тут вже справа принципу,- сказав батько, та й вони злі, водою не обійдешся.

- Ви далі йдіть вже пішки,- сказав Макс полтавчанину після деякої паузи,- тут недалеко, кілька кілометрів залишилось, а ми, напевне, будемо в обїзд пробувати.

Чоловік помаленьку встав, нахилився до Макса і приставив йому до шиї ножа.

- Давай, їдь вперед,- скомандував він.

- Навіщо це Вам?- спитав Макс.

- Я - патріот Республіки,- сказав чоловік,- та й машинка твоя мені подобається.

- Вона ж не буде виконувати Ваших команд, візьміть краще каністру чорної води.

- Вода - то само-собою, а машинку перепрограмуємо, з твоєю допомогою.

- Я Вам пакетики з їжею дам,- втрутилась в розмову Дая. Чоловік засміявся.

- В мене ще от глобальний телефон є, тут навряд чи такі знайдете,- Дая дістала з кишені телефон і протягнула чоловіку.

Чоловік зацікавлено подивився на телефон. Пролунав різкий тріск, запахло озоном, чоловік завалився на крісло.

Дая з батьком витягли громадянина Полтавської Республіки з машини і поклали біля кордонів Республіки на узбіччі дороги.

- Тут вже недалеко, пішки добереться,- сказав Макс.

- Я йому пакетик їжі обіцяла,- Дая вклала пакетик в руку чоловіка. - На згадку. А все-таки навіть кошмарні сни можуть бути корисними,- додала вона, сідаючи в машину.

- Ви його вбили?- спитала жінка?

- Тільки приспали. Хвилин через 15 прокинеться живий здоровий та ще й з бонусом в руці,- відповіла Дая.

Жінка перехрестилась, щось тихенько шепочучи.

- Тут його ніяких речей не залишилось? А то ще скаже, що обікрали його,- спитав батько.

- Та ніби нічого в руках не мав. Ох і розвелось же тут всяких.

- Так і повинно бути в кінці світу,- сказала жінка.

- Треба рушати,- сказав Макс Даї.- Ех, шкода дрона, сліпими стали. Був би я сам, поїхав би, напевне, на прорив, розніс би той клопівник, але не можу тобою ризикувати. Поїдемо в обхід, на південь, головне знайти де через Ворсклу можна переправитись.

- Чому ж сліпими? В мене є літаючі камери,- сказала Дая.

- Покажи!

Дая дістала з рюкзака невеличку коробочку, в якій було шість літаючих камер в вигляді бабочок з великими головами.

- Навіщо так багато?- спитав батько.

- Це набір для голографічної зйомки.

- І яка в них дальність передачі?- поцікавився батько.

- Не знаю.

- Ну так спитай?

- Кого?

- Камеру.

- Яка дальність передачі?- спитала Дая коробочку. Ніякої відповіді не послідувало.

- Ввімкнути треба,- підказав батько.

Дая взяла одну бабочку і почала її оглядати, як же її ввімкнути.

- Вмикати, певне, станцію треба, а камери вона вже активує,- знов підказав батько.

Даї стало соромно. Канал свій веде, а не вміє з камерами поводитись. Звикла все ангелу доручати. Та й він її вчив останні дні перед відїздом як керувати камерами. Нарешті вияснили, що дальність передачі камери 500 метрів.

- Малувато,- сказав Макс,- спитай чи є каскадний режим?

- А що це таке?

- Коли від одної камери передається іншій і так через такий ланцюжок до станції.

Виявилось, що такий режим можливий.

- Ну, три кілометри, це вже дещо. Але малувато.

- Може глобальний телефон підійде,- невпевнено спитала Дая.

- Ну, звичайно! Для пошуку моста через ріку і для вибору маршруту - це якраз те, що треба,- зрадів батько,- давай супутникові знімки вниз по Ворсклі.

Найближчий місток був кілометрів за двадцять на південь. Дая з батьком намітили маршрут і вказали його автомобілю.

Треба було кілометрів сім проїхати полями, потім кілометрів 15 місцевою дорогою на південь і там переправитись через ріку.

Рушай,- сказав Макс машині,- і випусти тральщика.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 19
( написати коментар )