На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 23.

Анатоль, 05.10.2017 року



З нижньої частини машини вилетів невеличкий дрон і розставив в боки великі крила антени. Він повільно летів біля самої землі попереду автомобіля, немов велика риба скат.

- А це навіщо? - спитала Дая.

- Міни можуть бути.

- До речі, тобі привіт від Макса Брауна,- сказала Дая, змінивши тему.

- А хто це? Імя ніби знайоме, але не можу згадати.

- Вчений, фізико-хімік, займався нанотехнологіями, казав, що колись перетинався з тобою.

- А, пригадую, він в Молекулярних Машинах працював, в нас багато спільних проектів було. А де він зараз, чим займається?

- Експонатом в музеї працює.

- Як це? В якому музеї?

- Ну, це він так сучасний стан людства визначає.

- А як ти з ним познайомилась?

- Музей же тісний. Я передачу готувала до тридцятиріччя Революції, а він на березі сидів і кількість хвильок в океані підраховував.

- Наукою вже не займається?

- Але контакти ще має. До речі, дякуючи йому ми не попали в руки правосуддя Полтавської Республіки з конфіскацією майна і без права переписки. Це він мені телефон з шокером подарував. Та й чорну воду він дістав.

Їх розмову перервав короткий писк. На екрані, по їхньому маршруту зявилась червона точка.

- Протипіхотна міна,- сказав автомобіль,- оминати чи підірвати?

- Оминай. Будемо ми ще заряди витрачати. Тут однаково ніхто тепер не буває.

- Тварини можуть ходити,- сказала Дая.

- Тоді підірви.

"Скат" опустив невеличкий заряд на місце, де виявив міну. Коли відїхали на пару сотень метрів десь ззаду пролунав потужний вибух.

До Харкова доїхали без пригод.

- Вам куди, де Вас висадити?- спитав Макс жінку.

- Де небудь.

- А де Ви живете?

- Та, я в Чугуєві.

- В Чугуєві?- здивувався Макс,- там же нема ніякого обслуговування. Де ж Ви їжу берете? І чому в Харків не переселитесь? Тут же повно вільних місць.

- В мене там город, курочки. На сусідку залишила.

- Я Вас підвезу.

- Ні, ні, не треба, я вже якось пішки.

- Та туди ще 30 чи 40 кілометрів.

- Ну, якось помаленьку. Вже ж не Київ, майже вдома.

- А чого Ви в Києві були? Родичів провідували?

- В лавру ходила.

- Гріхи замолювати?- не стрималась, щоб не куснути віруючу, Дая.

- Жінка промовчала.

- Давайте заїдемо тут, наберемо Вам продуктів і відвеземо прямо додому,- запропонував Макс.

- Ні, не треба ніяких продуктів,- злякано сказала жінка,- якщо можете підвезти ще трохи...

- Вона від Антихриста не візьме нічого,- сказала Дая.

Жінка глянула на Даю, але нічого не сказала.

Біля Чугуєва жінка попросила зупинитись і висадити її.

- Може я вас аж додому підвезу?- сказав Макс,- скільки там лишилось.

Але жінка наполягла, щоб висадити її саме тут.

- Як скажете,- не став наполягати батько.

- Може візьмете ці продукти?- запропонувала Дая,- ми собі наберемо в Харкові.

Жінка енергійно замотала головою.

- Ну, щасти Вам,- сказала Дая, автомобіль розвернувся на місці і помчав до Харкова.

Жінка подивилась деякий час вслід автомобілю, поки той не зник з поля зору, дістала з сумки пакетик їжі, який дала їй Дая, викинула його за дорогу, тричі плюнула, перехрестилась і пошкандибала в свій Чугуїв.

- Класні кадри,- Дая раділа як маленька, дивлячись на зображення з літаючої камери, яку вона залишила спостерігати за жінкою,- не спокусити Антихристу своїми подачками православну душу. Зупинись, камеру почекаємо.

Вона, сміючись, показувала батькові свій професійний трофей. Але батько чомусь не розділяв її радості.

- Цікаво, що там в неї за скарби в сумці, що вона всю дорогу не відпускала її з рук?

- Напевне сухарі з дому на дорогу,- висловив здогадку батько.

- Ну, тоді зрозуміло. Бо якби сухарі пропали то прийшлося б з голоду померти. Не буде ж вона щось з рук Антихриста брати, свою вічну душу занапащати.

- А може ще й якась паска, освячена в лаврі.

- Так паска ніби весною, а зараз осінь.

- Хто-зна скільки вона в дорозі.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 48
( написати коментар )