На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 25.

Анатоль, 06.10.2017 року



"Завтра піду на екскурсію до діда, подивлюсь на звалище вимерлих динозаврів"- вирішила Дая, лягаючи спати.- Цікаво, що він сьогодні мені скаже, якщо знов присниться?

Але дід нічого не говорив, він взагалі не помічав Даї. Сидів за великим столом в кутку підвалу, і зосереджено щось писав чи малював. Дая стала з трудом продиратись через якісь трансформатори, вакуумні насоси, мимо якихось шафів з величезними керамічними лампами і якихось неймовірних нагромаджень скляних банок з електродами і рідиною, котушок, трубчатих пічок, саморобних станків і приладів, між ними стояли рослини, що росли не в землі, а в якійсь прозорій драглистій субстанції, до якої тягнулись трубочки і дроти невідомо звідки.

Весь величезний стіл, за яким сидів дід, був завалений майже метровим шаром списаних і змальованих вздовж і поперек паперів, папок, компютерів, дисків, флешок, дротів, плат і ще бог зна чого. Так же було захламлене місце під столом і взагалі скрізь, де можна було щось покласти, поставити чи повісити. Навіть на ліжку діда, що являло собою кусок товстої фанери, покладений на якісь великі лампові чи то осцилографи, чи то генератори, лежали папки з паперами, трансформатори, мікроскопи і ящики з якоюсь дрібнотою, які він, коли лягав подрімати, виставляв в проході, а коли вставав, то знов клав на ліжко, щоб не заважали.

"І як в такому бардаку можна працювати"- подумала Дая. Вона підійшла до самого столу, але дід її не помічав, видно було, що він поспішає. Нарешті він витягув з ноутбука маленьку картку памяті, закрив карт-рідер заглушкою, засунув картку памяті в якусь розщелинку в столі між столом і стіною, звільнив частину "ліжка" від трансформаторів і ящиків, забрався в спальний мішок і ліг спати, не вимикаючи світла.

- А чим взагалі дід займався, що він робив?- спитала вранці Дая батька.

- Грався собі чимсь.

- А яка в нього освіта, професія?

- Вчився, здається, на факультеті кібернетики в Києві, на фізичному в Харкові, але його відраховували, садили в психушку.

- За що?

- То ж було ще за СРСР. А він висловлювався проти тоталітарного режиму, був за самостійну Україну.

- А за що він жив, чим на хліб заробляв?

- Коли йому задавали таке питання, то він казав, що живе за рахунок жінок.

- Як це?

- Він був народним майстром ювеліром. Робив оригінальні прикраси, міг би непогано заробляти, але займався цим мало, а всі зароблені гроші і весь час тратив на свої іграшки.

- А що ж він хотів зробити?

- Хто його знає. В нього було сто проектів одночасно і жодного він не доводив до якогось результату. Думаю, він не міг організувати своєї роботи, не міг над чимсь трудитись послідовно і наполегливо, просто грався чимсь в своє задоволення. Ну пішли, подивишся сама той смітник, тільки вдягнися у щось, чого не шкода.

Обстановка в підвалі була схожа на те, що приснилось Даї. Не було тільки рослин і паперів на столі. Стояли лише пару напіврозібраних настільних компютерів. Ні папок з паперами, ні дисків, ні ноутбуків, ні флешок не було.

- А де папери, диски, що були тут?- Дая показала на стіл.

Батько здивовано подивився на неї:- А й справді, тут, здається, все було завалено цим мотлохом. Але звідки ти про це знаєш?

- Приснилось сьогодні.

- А-а, може маленькою колись заходила, а тепер в сні згадалось.

- Може. Так а куди ж воно поділось?

- Хто його знає, сюди вже років тридцять ніхто не заходив. Може мати щось памятає.

Але і мати не памятала, щоб вона прибирала кудись папери з підвалу.

- Може після зникнення діда хтось приходив сюди, цікавився паперами?- намагалась пробудити в батьків память Дая.

- Здається, його старший син приїжджав, забула як його звати,- згадала мати.

- Олексіс, так, щось пригадую, ще з такою видною дамочкою. Я ще здивувався тоді, як такий е-е-е... неорганізований, неактивний Олексіс підхопив таку яскраву кралю.

- Що ще за Олексіс,- спитала Дая.

- Теж син Анатоля, але від іншої жінки,- пояснив батько,- десь з Луганщини, тоді це була окупована русскім міром територія.

- І що він хотів?

- Він в основному мовчав, як і завжди, а говорила його дамочка, казала, що він син Анатоля і має право на якусь память про батька.

- Але я їм нічого не дав,- впевнено сказав Макс.- Я їм сказав: "Що ж ви його вже хороните, може він ще повернеться".

- І після того ніхто не приходив?

- Були, здається, якісь чи то пожежники, чи санстанція. Навіть акт про підвал склали, що там якісь порушення. Але вони нічого не брали.

- Ну а викрасти папери і диски хтось міг?

- Ми ж жили тоді в Харкові, а на дачу лише деколи навідувались, в основному на вихідні. Поки був там Анатоль, то він ніби сторожив дачу. Хоча який там з нього сторож. Якби й хата зайнялась, то він не помітив би.

- Ясно,- сказала Дая,- ану зачекайте хвилинку,- вона швидко пішла, майже побігла до підвалу. Пробралась до столу і спробувала його відсунути від стінки. Стіл був важкий і це їй не вдалось. Дая оглянулась кругом, знайшла якусь металеву трубу і за її допомогою відсунула край столу від стіни. Провела рукою вздовж краю стола і відчула пальцем невеличке відставання фанери, відігнула фанерку і дістала звідти маленьку картку памяті. "Micro SD 32 GB"- прочитала вона.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 22
( написати коментар )