На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

На горi, де холодно

Шон Маклех, 19.10.2017 року



“Це дерево росте самотою тут,

на горі;

піднялось воно високо

над людиною і звіром.

І якби воно захотіло сказати щось,

то не мало б нікого, хто б зрозумів -

так високо виросло дерево.”

(Ф. Ніцше)

На вершинах гір людського буття

Інколи ростуть дерева.

(Майже як у нас в Ірландії)

Ці дерева бувають молоді і ніжні,

Бувають старі і порепані

(Хоча теж помирати не хочуть),

Але завжди потріпані вітром

(Таким шаленим у верховині),

Завжди самотні і мовчазні

(Як сліпий скрипаль),

Завжди сухими гілками тичуться в Небо,

Марно намагаючись зловити хмари,

Марно здіймаючи у синю байдужість

Втомлені руки відчаю.

Ці дерева виросли з насінин радості,

Які випадково занесли на вершини птахи

(Бо на вершинах людського духу

Завжди пурхають птахи -

Інколи навіть співають)

Бо на цих вершинах

Завжди самотньо і холодно.

І дивно, що там виростають дерева.

Все таки. Попри все. Дивно...

Інколи ці вершини лисі -

Там збираються відьми

І запалюють свої злі вогнища.

А інколи ці верхівки

Поростають травою -

Густою, гіркою і високою.

І жодна стежина не веде до них -

Жодна.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 30
( написати коментар )