На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 37.

Анатоль, 20.10.2017 року



- Давай мені дві-три бабочки, треба швидко все зробити, щоб наші очі і вуха були там раніше ніж вони доїдуть.

Дая взяла з коробочки три камери і ввімкнула базу, батько приніс дрона-ворону.

- Синхронізувати їх з вороною,- наказала вона базі.

- Ворони з дроном синхронізовані, горобці з другою вороною теж, садимо в дрон і відправляємо,- Макс був чіткий і рішучий. Дая глянула на свій глобальник; автомобіль полтавчан був на пів-дорозі до Полтави.

- Встигнемо,- заспокоїв її батько,- дорога погана, а дрон швидкий.

- А якби ти був Безсмертним, ти мав би право на охорону Системою тут, на суші?- раптом спитала Дая.

- Навіть Небожителі мають таке право.

- Тож якби Софійка була тут, то ми були б під охороною демонів?

- Не бійся, в нас і самих достатньо можливостей захищатись. П’ятнадцять років живемо якось без держави.

- І що, за ці роки не було ніяких нападів?

- Всяке було, але в свій час я подбав не лише про комфорт, але й про безпеку маєтку. Думав буде хороше родинне гніздо. А воно он як сталось, лишились ми тут з матір'ю самі доживати віку.

За кілометрів три від злощасного блок-посту дрон випустив дві ворони і три горобці. Далі вони добирались своїм ходом, бабочок транспортувала одна з ворон.

На блок-посту вже знали про удачу своїх розвідників, всі були радісно збуджені і з нетерпінням чекали автомобіля.

- Напевне по радіостанції ті їм передали,- здогадався Макс.

- А що, телефону в них нема?- здивувалась Дая.

- Полтава ж Системою не обслуговується. Ну хіба самі налагодили в місті. Але між містами навряд чи.

Автомобіль під’їхав до блок-посту. З нього вийшло троє людей.

- О, дивись - наш!- Дая зразу ж впізнала їхнього попутчика.

"Наш" почувався героєм, вів себе розвязно.

- Все окей, мужики. Де полкан?- спитав він в людей в камуфляжній формі, що підійшли до машини. Але людина в формі полковника вже підходила.

- Напевне їхній начальник,- здогадалась Дая.

- Полкан, ми його таки взяли за сраку,- сказав "попутчик".

- Доповідайте по формі,- спокійно, але твердо звернувся полковник до одного з прибулих в камуфляжній формі.

- Полкан, ти чо, ми його в натурі...- почав вже не так впевнено "наш", але зупинився.

Чоловік в формі показував полковнику на планшеті фотографії Макса, його автомобіля, маршруту і Максового маєтку.

- Ну що, полкан, класна тачка? Я ж казав. Коли їдемо його брати? Там в маєтку, думаю, ще багато різних ніштяків знайдеться. Один глобальник чого вартий. Був би в тебе такий автомобіль і глобальник то ти й Харків би до рук прибрав,- все не вгавав "наш".

- Прокололись ми тут,- сказав полковник. - Це один з Великої Четвірки.

- Яка нафіг різниця? З четвірки, трійки, пятірки,- наполягав "попутчик".

- Він Безсмертний. Під захистом Системи. Ще не вистачало нам під увагу демонів попасти. Якщо вже не попали.

- Який нафіг Безсмертний. Звичайний смертний дід років 65-и. Я його за загривок тримав з пером на горлі. Якби не його фіфа, що мене шокером вирубила, то був би в тебе вже і його автомобіль, і глобальник і дві каністри чорної води.

- А й справді, полковнику,- втрутились інші присутні,- ну чого б це Безсмертний їхав сам на автомобілі, без ангелів, без охорони демонів. Він би просто полетів куди йому треба. А цей ще й чорну воду віз. Навіщо вона Безсмертному? Поїдемо, а там видно буде.

- Без розвідки нікуди ми не поїдемо,- сказав полковник. - Ми не знаємо яка там охорона маєтку.

- Та нема там ніякої охорони. Якби й було пару охоронців, то хіба б їздив він сам, без всякої охорони? А як дрона його ми збили, то він злякався і поїхав в обхід. Не такий він вже й страшний. Звичайний багатенький старикашка.

- Запустимо дрони, хай облітають територію маєтку, виявлять можливі системи захисту, а тоді побачимо,- вирішив полковник. - Наталку сюди.

Підійшла пишногруда молода жінка в камуфляжній формі.

- Робота для тебе є,- сказав їй полковник. - Як там авіарозвідка, на мазі?

- Тримаємо порох сухим, а воду прозорою,- весело відповіла та.

- Дивись сюди,- полковник схилився над планшетом. - Треба провести розвідку цього об’єкту.

- Ого, не слабий особнячок, це чий?

- Того порушника, що проривався тут кілька днів тому.

- Нема проблем,- безтурботно сказала Наталка.

- Не спіши, тут може бути не все так просто. Треба діяти обережно. Маленький коптер робить безпосередню розвідку об’єкта, виявляє можливі системи захисту, може навіть провокує вогонь на себе для виявлення можливостей противника, інший малий дрон спостерігає за цим здалеку і обидва передають інформацію на великий дрон, який лишається за 5 кілометрів до об’єкта.

- Коли відправляти?

- Прямо зараз, якщо готові, щоб через годину ми вже мали картинку.

- Що будемо робити?- спитала Дая батька.

- Перехопимо його за 10 кілометрів до об’єкта,- в тон полковнику відповів Макс,- щоб одним махом всіх трьох побивахом.

- А є чим побивахом?

- Імпусною гарматою.

- Що це таке?

- Сильний направлений електро-магнітний імпульс. Виводить з ладу електроніку.

- Вона велика?

- Переносна, типу протитанкового комплексу.

- Вона що, від акумулятора працює?

- Спеціальні хімічні заряди, в яких хімічна енергія за мільярдну секунди перетворюється в ел-магнітний імпульс, який потім ще більше стискається в надпровідному резонаторі.

- Але ж в електроніки є захист від імпульсів, всякі там блокуючі діоди.

- Він не встигає спрацювати. Дуже різкий фронт імпульсу.

- І можна збити дрон за 10 кілометрів?

- Ми під’їдемо на машині, засідку на нього зробимо. Він летітиме навряд чи вище кілометра-двох.

- А якщо він побачить машину?

- Не побачить, ми її замаскуємо.

- Чим?

- Для неї є спеціальна "шкура хамелеона", такий собі плівчатий монітор, на який виводиться зображення навколишньої фактури.

- І вона добре маскує?

- Якщо їй передати ще зображення з літаючої камери, то враховуючи його вона так корегує свій вигляд, що стає практично невидимою, ніби не затіняє предметів, бо зображення затінених частин предметів на ній появляється.

Ага, от вони запустили свого дрона, подивись, чи зможемо ми за ним з орбіти стежити.

- Великого видно,- сказала Дая, глянувши в свій глобальник, а от маленькі...

- Малі він несе, та вони нас і не цікавлять. Без ретранслятора вони і передати нічого не зможуть і повернутись не зможуть. Та й ми їх зіб’ємо поки вони ще всі разом будуть.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 45
( написати коментар )