На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 39.

Анатоль, 20.10.2017 року



- Години через дві будуть тут,- повідомила Дая.

- Не будуть,- сказав батько,- ми їх на пів-дорозі зустрінемо.

Засаду зробили біля невеличкого ліска, що був за метрів сто від дороги. Але не в ліску, а в полі навпроти, десь за кілометр від дороги. Дрон не помітив замасковану машину, та й дивився він на лісок, а не на поле.

При під’їзді колони до ліска там щось вибухнуло і передня машина колони зупинилась. Вибух в ліску був для відволікання уваги, бо секундою раніше Макс зробив постріл по першій машині з імпульсної гармати, яка була в з протилежного боку за пів кілометра від дороги.

Колона зупинилась і з усіх видів зброї почали палити по ліску. Зенітка косила дерева, протитанкові ракети вибухали, кулемети строчили безперестанку. В цьому шумі Макс спокійно зробив ще два постріли з імпульсної гармати по решті автомобілів. Підлетів дрон і завис над колоною.

- Чому його не збиваєш?- здивувалась Дая.

- Навіщо заряд витрачати, він вже не керований. Вся електроніка в колоні вийшла з ладу, він втратив зв’язок і повернувся на місце останнього зв’язку з базою.

- Це добре,- сказала Дая,- а то я за свої бабочки хвилювалась.

- Так ти все знімаєш?

- Ха, ну хіба ж таке можна пропустити.

Ще трохи пострілявши по ліску полтавчани вогонь припинили. Вони ще деякий час насторожено дивились в бік ліска. Але нічого не відбувалось.

- Що це було?- спитала Наталка?

Полковник знизав плечима: - може якась лисиця на міні підірвалась. Пошли дрон хай подивиться. А, от він і сам повернувся.

- Не працює нічого,- сказала Наталка.

- Як не працює, він же висить над нами.

Полковник глянув на чорні екрани і все зрозумів. - Це, схоже, не проста лисиця. А ну поїдемо подивимось на її шкурку, чи що там з неї залишилось.

Але жоден автомобіль не заводився.

- Пішки підемо,- сказав полковник.

- А як там міни?- застеріг "пасажир".

- От ти першим і підеш, це ж твоя ідея.

- Ну й піду,- сказав "попутчик" і рішуче пішов до ліска.

Решта мовчки спостерігали за ним деякий час і теж пішли. Лісок був невеличким. Нічого крім посічених дерев там не було.

- Напевне якась електро-магнітна міна,- висловив здогадку полковник.

- Хіба такі бувають?- засумнівався чоловік в камуфляжі.- Вибухнуло щось невеличке, що навіть сліду не лишилось. Тут сліди тільки від наших снарядів.

- Звідки ти знаєш що є в демонів?

- Але ж нікого і нічого тут не було, дрон би помітив,- впевнено сказала Наталка.

- І дійсно, може й справді щось ще з періоду війни випадково вибухнуло,- не так впевнено сказав "попутчик".

- Випадково три дрони пропало, потім випадково ще один, тепер ми випадково лишились без транспорту за 50 кілометрів від Полтави. І навіть без зв’язку, щоб викликати машину. І всі ці випадковості почались коли цей до нас прийшов зі своїми пропозиціями,- полковник кивнув на "попутчика".

- Може його пристрілити тут?- запропонувала Наталка.

- Ладно, підемо на дорогу, там порадимось, що далі робити.

Варіантів було небагато. Або йти пішки додому, або чекати на якусь випадкову машину. "Пасажир" запропонував йти

на Харків. Там зв’язатись з якоюсь місцевою бандою і разом рушити до маєтку Макса.

- Ні, його таки треба пристрілити,- спокійно сказала Наталка.- Може це він по замовленню якоїсь харківської банди нам влаштував все це. Бо мене не покидає відчуття, що всі наші кроки їм відомі.

- Банда б не обмежилась знищенням тільки нашої техніки,- відповів полковник,- тут явно почерк демонів, і натяк їхній більш ніж зрозумілий. Вертаємось в Полтаву. Взяти з собою легку зброю, а це підірвати, щоб нікому не дісталось.

- Шкода підривати,- сказав чоловік в камуфляжі.

- Ти що, на плечах зенітку понесеш, чи протитанкові ракети? Та й, думаю, і в них електроніка вже спалена. А в нас там цього добра достатньо. Дрона тільки шкода, він ще справний. Можна його якось дістати,- полковник глянув на Наталку.

Та заперечливо похитала головою: - Десь через годину в нього закінчиться енергія і він опуститься.

- Ми не можемо стільки чекати, збийте його.

- Я сама,- сказала Наталка, постараюсь акуратно, щоб не сильно пошкодити. На запчастини буде.

- Хто зі мною на Харків?- спитав "попутчик"?

- Може його таки пристрілити?- Наталка навела на нього автомат.

- Та хай собі йде, його заріжуть його ж харківські дружки, після того як він і їх підставить так як нас,- сказав полковник.

На дорозі догоряли автомобілі полтавчан, ті пішли пішки на Полтаву, а "попутчик" на Харків.

- Ну що, можна й додому,- сказав Макс, відволікшись від монітора. Він забрав в машину імпульсну гармату, вимкнув маскування, автомобіль виїхав на дорогу і поїхав в напрямку Харкова. Через кілька хвилин вони наздогнали "попутчика".

- Вас підвезти?- спитав його Макс.

Той стояв весь блідий і нічого не відповідав.

- В нього поганий вигляд, йому треба більше на свіжому повітрі гуляти,- сказала Дая.

- Ну, як хочете,- сказав Макс,- сподіваюсь прогулянка піде Вам на користь.

Додому приїхали коли вже починало вечоріти.

- Ох і насичений сьогодні день був,- Дая була втомлена, але задоволена.

- Це ще не все, ще вечірня вистава буде,- сказав Макс, - ще більш видовищна.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 36
( написати коментар )