На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 44

Анатоль, 24.11.2017 року



- Що сталось, чому ти їх не вирубила?- зразу ж почав Борис.

- Я заснула. І прокинулась тільки тут, біля центру,- виправдовувалась дівчина.

- Заснула?! Як це заснула?

- Сама не знаю. Там було тепло, затишно, тиха музика...

- Подивіться на неї, ми її виявляється послали поспати і музику послухати,..- почав "пасажир", що теж був в машині.

- Помовч! - перебив його Борис. - Розкажи все як було,- звернувся вже до дівчини.

- Нічого не було, я сіла в машину і якось непомітно задрімала, а прокинулась вже тут.

- Вони її приспали,- сказав третій чоловік, що був в машині.

- Це ясно. Але чому ти їх зразу ж не вирубила? У них було щось в руках?- допитувався Борис в дівчини?

- Ні, нічого не було. Я думала встигну коли сяду.

- Зразу треба було, як тільки двері відчинились,- підказав "пасажир".

- Як ти такий розумний, то сам би пішов,- огризнулась дівчина.

- І пішов би, але вони мене вже знають.

- Що будемо робити?- спитав третій чоловік.

- Наступного разу треба їх глушити як тільки двері відчинять,- впевнено сказав Борис. - А краще вибрати момент коли він один буде, без тієї кралі. Може то й справді охоронець.

- Наступного разу може й не бути, особливо якщо вони щось запідозрили. А якщо приспали її, то напевне щось таки запідозрили.

- Не обов’язково,- сказав "пасажир"- могли приспати на всяк випадок, щоб не хвилюватись зайве в дорозі.

- Не подобається все це мені,- почав після деякої паузи третій чоловік.

- А й справді, Боря, може ну його? Навіщо він тобі здався?- підхопила дівчина.

- Я в цьому районі головний,- відрізав Борис, - і я вирішую, що мені треба, а що ні.

- Так він же не тут живе, а за містом,- шукала якісь аргументи для підтримки своєї позиції дівчина.

- Їздить сюдою. А тут можна їздити лише з мого дозволу.

- От, слова не хлопчика, а мужика,- підтримав Бориса "пасажир".

- Я в цьому більше не беру участі,- заявила дівчина. - Вони мене вже знають, та й взагалі хороші люди. Візитку свою дав, казав звертатись, якщо щось треба буде.

- Що?! - одночасно вигукнули всі троє.

- От дурна курка,- сказав пасажир.

- Покажи,- голос Бориса був напруженим.

Дівчина витягла з кишені візитку і дала Борису.

"Борисе, зупинись. І жени подалі цього провокатора, а то він і вас підведе під монастир, як полтавчан" - прочитав Борис на пластиковому прямокутнику.

- Але ж тут візитка була,- здивувалась дівчина.

- Це жучок,- пояснив третій чоловік. Запала мовчанка.

- Ти мене чуєш,- прошипів Борис дивлячись на візитку. - Так слухай добре. Даю тобі три дні, щоб залишити маєток і забратись звідси. Це для тебе буде найкращий варіант. Тут тобі вже не жити. Ти мене зрозумів? Три дні.

Він продовжував дивився на візитку, чекаючи якоїсь відповіді.

- Ти йому щось відповіси?- спитала Дая батька.

- Навіщо?- здивувався Макс.

- Пригрози йому, чи щось таке.

- Якщо ти хочеш, щоб він боявся, то краще нічого не казати.

Текст на візитці зник, вона перетворилась на кусок сірого пластику. Борис зі злістю поламав карточку і викинув через вікно.

- Ми втратили ще одного розвідника,- з сумом сказала Дая.

- А набули зразу п’ять,- весело відповів Макс.

- Як це?

- Карточка часу даром не гаяла, вона просканувала телефони всіх чотирьох людей, що були в машині і пам’ять машини, вселила туди трояна. Тож нам відомі всі їхні зв’язки, контакти, історія, і ми можемо знати де кожен з них знаходиться, можемо чути, про що вони говорять, і дещо й бачити.

- Це теж з арсеналу колишнього бізнесмена?

- Хоч ми й старались робити всіх партнерами, а не банкрутами, але ж врахуй, що за дуже короткий період часу була знищена вся економіка землі і побудована нова, на зовсім інших технологіях. Радикально змінилась не лише економіка, а й суспільні відносини. Та що там говорити - зникли наймогутніші держави світу. При всіх наших стараннях це не могло не викликати появу численних ворогів, які намагались нас знищити. І не лише на рівні корпорацій, а й на рівні держав і їхніх спецслужб. Тож розвинена система безпеки була просто необхідна.

- Я от не розумію таких людей як оцей Борис. Ти ж його не зачіпав, дороги йому не переходив, в його справи не втручався, ні в чому з ним не конкурував, і така ненависть і нетерпимість з його боку. Що йому не вистачає для нормального життя?

- Напевне влади, статусу. Є люди, яким завжди цього мало.

- В тебе колись була величезна влада, що ти відчував? Хотілось ще більшої?

- Для мене влада ніколи не була якоюсь самостійною цінністю. Та й взагалі не було такої категорії в моїй системі цінностей. Мали значення лише можливості для реалізації планів.

- Як думаєш, вони обмежаться погрозами чи й надалі вдаватимуться до якихось ворожих дій?

- Подивимось. Думаю, будуть щось робити. Чим їм ще займатись? Це чи єдине, що їм цікаво в житті.

- А тобі охота весь час з ними воювати? Може й справді краще поїхати звідси в океан. Там можна жити безпечно й безтурботно. Тим більше ти можеш отримати статус Небожителя чи Безсмертного, крім квартири в місті мати окремий маєток, бути під охороною Системи, демонів, мати в прислузі ангелів. А тут живеш як на Без Правил.

- Тут для людей ще небезпечніше, ніж на Без Правил. На Без Правил зброї нема, а тут, як бачиш, є.

- Так що тебе тут тримає?

- Не знаю. Може звичка, може якесь почуття гідності. Та й реальної загрози насправді тут нам нема.

- А бандюки, типу тих полтавських чи цих, місцевих.

- Це така дрібнота порівняно з загрозами тих часів активної діяльності.

- Але ж потребує постійної уваги і напруження.

- Не без того, але ж людині потрібні якісь гострі відчуття, щоб тримати організм в тонусі і не стати овочем. Та й розвага якась.

- Так в душі ти азартна людина, спортсмен, боєць, а так по вигляду і манерах і скажеш, - такий собі ввічливий, доброзичливий інтелігент.

- Та й ти не хочеш на пляжах сидіти, а шукаєш якихось пригод.

- В мене мета є - докопатись до причин Української Революції.

- Так причина ніби ж відома - поява штучного інтелекту.

- І з його появою не все ясно, і з діяльністю, і з результатами, і куди він дівся. А тепер і роль діда в цьому всьому мені цікава. І знаєш, в мене є відчуття, що ця історія ще не закінчилась. Що попереду ще чекають великі сюрпризи. Що Ая нікуди не зникла, що вона весь цей час розвивалась, а може й до чогось готувалась. Хоча я й не уявляю до чого. Мені здається, що вона не даром залишилась в підпіллі. А як запобіжник, як можливість перезавантаження Системи в разі її неадекватної поведінки. Вона моніторить ситуацію, спостерігає, куди все рухається і може ще втрутитись, якщо вважатиме за потрібне. Не хотіла тобі цього казати, але в мене таке відчуття, що і Анатоль ще появиться.

- Ну, я знаю, що ти фантазерка, але це не страшно якщо це надає життю сенсу, якщо є стимулом для активності.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 25
( написати коментар )