На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 45

Анатоль, 26.11.2017 року



Після обіду настрій в Даї покращився. Зникла напруженість і неприємне відчуття якоїсь тривоги.

- Маємо три дні спокою,- сказала вона,- можна розслабитись, є час подивитись диски і записи.

- Нема в нас цих трьох днів,- задумливо відповів Макс. Завтра може прийдеться їхати за апаратурою для читання флешок, тож до тих пір потрібно розібратись з цими бандюками.

- Як ми з ними розберемось?

- Я ще не вирішив, подивимось на їхню поведінку. Я сказав автомобілю курсувати туди-сюди по дорозі до Харкова і в Харкові. Хай вони гадають що б це означало. А ми подивимось, що вони робитимуть. Але ти займайся своїми справами, я за ними сам поспостерігаю.

- Добре, коли буде щось цікаве повідом мене. Я ж не можу цього пропустити.

Дая пішла в свою кімнату і зайнялась переглядом дисків Анатоля. Тут подзвонив її ангел і повідомив радісну звістку. Її репортажі і записи з суші викликали великий інтерес. Рейтинг виріс і зараз достатній для регіональної трансляції її каналу. Потрібна її згода. Дая, звичайно ж, була не проти. Регіональні канали транслюються на десятки міст, це збільшить кількість глядачів, а значить і рейтинг. А якщо твої передачі будуть на глобальних каналах то вважай що статус Небожителя в тебе в кишені. Дая в приємному збудженні походила по кімнаті, відклала Анатолеві диски і стала готувати для відправки ангелу чергову порцію записів з своїми коментарями.

Через пару годин зайшов батько. Він був явно чимсь незадоволений.

- Ні, ну ти тільки послухай, що ці добрі люди замислили,- сказав він. - Жодних гальм чи моральних принципів.

Дая почула телефонні переговори Бориса з своїми підлеглими. Ті доповідали про переміщення Максового автомобіля.

- Що це він, гад, робить?- мало не кричав Борис.

- Знущається над тобою,- підбурював того "пасажир".

- Ну все, він дострибався,- голос Бориса бринів люттю. - Миколо, заклади дві протитанкові міни на дорозі,- віддав Борис комусь команду.

- З дистанційним підривом?- перепитав Микола.

- Звичайно, в полі зору наших камер, встановлених там. Одну поближче до Харкова, а іншу десь на півдорозі.

- Може не треба мін?- почувся голос чоловіка, що був третім в автомобілі з дівчиною. Він виявився братом Бориса. - Не варто тут йти на мокре діло, це війна. А раптом він і справді під захистом Системи?

- Війна?!- закричав Борис. А я що, в бірюльки з ним збираюсь гратись?

- Машинки шкода,- сказав "пасажир",- хороша машинка, я б не став би її псувати, краще не спішити і ціленькою захопити.

- Яка нафіг машинка, коли він насміхається наді мною,- кричав Борис.

- А якщо він все ж під захистом Системи?- намагався зупинити Бориса брат.

- А що мені Система?- гарячкував Борис. Тут моя територія!

- Нам боятись нічого,- заспокоював "пасажир". - Якщо й так, то що нам демони зроблять? Он в Полтаві який розгром був, а всі живі, неушкоджені і на волі. Видно не мають вони дозволу вільних людей чіпати. А клієнта свого хай захищають, якщо зможуть. Ха-ха. Ми нічим не ризикуємо.

- І що, вони й справді заклали міни на дорозі?- не вірила Дая.

- Заклали.

- І що будеш робити?

- Дивись.

На екрані появилось зображення з камери, встановленої біля дороги. З боку міста наближався автомобіль Макса.

- Миколо, ти пам’ятаєш, де встановив міну?- спитав Борис.

- Якраз навпроти того дерева з камерою,- відповів той.

- Як тільки порівняється - рви.

- Зробимо.

Автомобіль проїхав біля камери і в цю ж мить пролунав потужний вибух. Коли дим розвіявся стало видно, що автомобіль встиг проскочити, вибух на якусь секунду запізнився.

- Ех ти, гальмо нещасне, дай я,- в голосі Бориса відчувалось більше азарту ніж розчарування. - Де друга?

- Ось напроти цієї камери.

- Точно напроти?

- Точно.

- Ну, дивись як треба.- Борис натиснув кнопку точно в момент, коли автомобіль був навпроти камери. Але вибух пролунав лише через дві секунди, коли той був вже далеко.

- Це що в тебе за апаратура?!- було чути, як Борис спересердя щось кинув об землю.

- Не розумію, що сталось,- сказав спантеличено Микола, повинно було спрацювати моментально.

- Це ти там щось нахімічив?- Дая подивилась на батька.

- Всього лише зробив затримку передачі зображень з камер. З першої на секунду, а з другої на дві.

- Як?

- Ворона попрацювала.

- Та ти й справді знущаєшся з них.

- З всякої ситуації треба ж якусь радість мати.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 19
( написати коментар )