На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 46.

Анатоль, 26.11.2017 року



- Спец, мать твою!- кричав Борис,- не може підрив міни забезпечити. Звідки в тебе руки ростуть?

- Моя апаратура в порядку,- сказав Микола,- то твої камери дають затримку зображення.

- Чому? Хіба так повинно бути?

- Не знаю. Не я їх там встановлював.

- А що ти пропонуєш?

- Раз нема довіри до камер, то треба користуватись прямим візуальним контролем.

- Людину в засаду?

- Можна якийсь автоматичний пристрій.

- Простий пристрій спрацює на будь-який автомобіль, а в складного теж є камера,- втрутився в розмову брат Бориса.

- Скільки в нас ще є таких мін?- спитав Борис.

- Шість штук.

- Заклади штуки чотири в одному місці, метрів через п’ять і підривай одночасно, щоб убезпечитись від якоїсь затримки.

- Я закладу їх біля другої камери, там дорога сильно пошкоджена попереднім вибухом, він значно зменшить швидкість, виїде на зустрічну смугу, отам і буде чекати його сюрприз. Там і зручне місце для візуального спостереження з безпечної відстані. Встановлю подвійний контроль підриву, ручний і автоматичний з ручною активацією при наближенні.

- Тобі вирішувати,- сказав Борис Миколі,- але й відповідаєш ти.

- Будь спок, командор, на цей раз фірма гарантує,- бадьоро відрапортував той.

- Він може вже побоїться їздити,- сказав брат. І взагалі це виглядає як оголошення війни і недотримання слова. Ти ж дав йому три дні.

- Ніякого порушення з нашого боку нема,- впевнено сказав "пасажир",- його ж не підірвали, тож ті вибухи він хай сприймає за попередження, щоб не катався тут, а забирався звідси. А буде далі кататись - сам винен.

- Ну що, будеш і далі кататись?- Дая уважно подивилась на батька.

- А що нам молодим і не жонатим! - весело сказав той.

- Шкода буде таку машину втратити. Але добре, що ти хоч сам не їдеш.

- Будуть тобі гарні кадри для передачі.

- Це точно. Якщо так і далі піде, то мої репортажі конкуруватимуть з "Гладіаторами".

- Почекаємо, поки вони закладуть свої сюрпризи, а я піду їм теж сюрприз приготую.

- Ну що, встановили вони вже свої сюрпризи?- запитав Макс, зайшовши в кімнату.

- "Баришня лягли і чекають",- відповіла Дая.

- Ех, був би в нас час треба було б помурижити їх кілька днів на холоді, але завтра треба їхати за апаратурою, тож, нажаль, не можемо ми їм цього задоволення дати. Ну, вперед, подивимось і послухаємо наших колег по цій виставі.

Автомобіль Макса доїхав до розвилки і зробив поворот на Харків. В штабі Бориса зразу ж помітили це і повідомили Миколі, що був на своєму бойовому посту. Але той і сам спостерігав за камерами і за дорогою, тож приготувався. При наближенні автомобіля він натиснув кнопку активації автоматичного підриву і поклав пальця на кнопку ручного підриву. Автомобіль збавив швидкість і повільно об’їжджав воронку від попереднього вибуху. Микола натиснув кнопку. Нічого не сталось. Автомобіль спокійно минув небезпечну зону і поїхав далі. Микола безпорадно дивився йому вслід. Раптом пролунав потужний вибух чотирьох протитанкових мін. В штабі Бориса панувала тиша.

- Миколо, ти там живий?- поцікавився брат Бориса.

- Не буди його, хай поспить,- з’язвив "пасажир".

- Як там гарантія фірми?- голос Бориса звучав вже не так впевнено, як раніше.

- Щось тут не так,- сказав брат.- Таке враження, що він з нами грається, як кіт з мишею.

- А куди він зараз їде?

- Вертається чомусь назад.

- Може Миколу хоче підвезти,- спробував пожартувати "пасажир". Всі подивились на "пасажира".

- Миколо, тікай в ліс, схоже він вертається до тебе,- занепокоєно сказав брат.

- Хорошу ідею вони підказали,- сказав Макс Даї. Його автомобіль звернув на лісову дорогу, під’їхав до машини Миколи, перевернув її в кювет, розвернувся і поїхав додому.

- Чому не вибухнули міни?- спитала Дая,- це був твій сюрприз?

- Сюрприз ще попереду, а з мінами все тривіально. Не вибухнули, бо система безпеки автомобіля заглушила і сигнал активації автоматичного підриву і сигнал ручного підриву.

- А чому вони все ж вибухнули коли він проїхав?

- Бо сам автомобіль послав сигнал підриву, який він перехопив кількома секундами раніше.

- А який твій сюрприз?

- Сама побачиш, коли вони приїдуть за Миколою. Слідкуй за камерами автомобіля, коли той виїде з дому і камерами на дорозі.

- А ти куди?

- Мені треба ще дещо підготувати.

- Надіюсь ти не збираєшся туди їхати?

- Не збираюсь, не хвилюйся, все буде добре, ану повернись кругом.

- Ти знімаєш мене на камеру? Навіщо?

- Тоді побачиш. Ну, я пішов.

Дая почала дивитись зображення з камер, встановлених людьми Бориса вздовж дороги. Від їхнього штабу виїхав автомобіль, щоб забрати з лісу Миколу. В автомобілі був сам Борис, його брат і "пасажир".

- І які в нас військові успіхи?- підсумовував брат. - Витратили шість з восьми наявних в нас мін, розбитий автомобіль Миколи. А які втрати противника? Може варто припинити цю війну?

- За розбитий автомобіль він окремо відповість,- сказав Борис.

- Боря, ти ж завжди довіряв моїй інтуїції. А вона каже, що це нам не по зубам. Ну подивись на полтавчан, чого вони досягли.

- Не хнич. Ми переможемо. Ми в себе вдома, на своїй території. Ми програли перший бій, але виграємо війну.

- А в мене враження, що вони за нас ще й не брались, а захочуть - прихлопнуть як мух.

- Ти завжди був песимістом. Такі не перемагають. Довірся мені, в мене теж інтуїція, але інтуїція переможця.

- Ну, я попередив,- зітхнув брат,- а вирішувати тобі.

Далі вони їхали мовчки. Біля поритої мінами дороги повернули в ліс, де підібрали Миколу біля розбитого і перевернутого автомобіля.

- Ого, як танком його стукнуло. Хороша машинка в гада,- прокоментував "пасажир".

- Ладно, їдемо в штаб, там поговоримо про подальші плани,- скомандував Борис.

Але на виїзді з лісу на дорогу їх чекав автомобіль Макса. В команді Бориса виникла легка паніка. Вигляд Миколиної машини в кюветі не давав приводів для оптимізму. Борис зупинився в нерішучості на деякій відстані від дороги.

Раптом двері Максового автомобіля відчинились і з нього вийшов Макс.

- Поговорити хочу,- сказав він.

- Що він робить!- вигукнула Дая. Її ніби по голові вдарили. Цього вона ніяк не чекала, думала, що батько вдома.

Після деякої паузи з своєї машини вийшов Борис і пішов назустріч Максу. Наблизившись, він простяг руку, блиснув електричний розряд і Макс, як підкошений впав на землю. Дая закрила лице руками.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 21
( написати коментар )