На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 47

Анатоль, 28.11.2017 року



Борис з Миколою затягнули Макса в автомобіль, наділи наручники і стали чекати, поки той прийде до тями.

- О, оклигав!- вигукнув радісно "пасажир". - Як відчуття?

- Ти хотів поговорити,- сказав Борис, звертаючись до Макса,- говори.

- Ви мені вже надокучили як мухи влітку,- сказав Макс. - Ніби мені зайнятись більше нічим як гратись з вами. Деякі з вас ще можуть отямитись і зупинитись, а от Ви і Ви,- він кивнув на Бориса і "пасажира",- повинні залишити Харків і кудись виїхати. Рекомендую на Без Правил. Там місце саме для таких.

- Ти все сказав?- спитав Борис.

- Сказав я все, але от чи почули ви мене...

- А тепер я буду говорити, а ти слухай.- Борис був впевнений і задоволений собою. - Першим ділом передай керування своєю машинкою мені.

- Передаю керування Борису,- сказав Макс.

- І все?- здивувався Борис. - Тепер вона виконуватиме мої команди?

- Поки не передасте керування комусь іншому.

- Проїдь на 5 метрів вперед і повернись назад,- скомандував Борис. Автомобіль точно виконав команду.

- Хай він щось скомандує,- "пасажир" кивнув на Макса.

- Розвернись на місці на 180 градусів,- сказав Макс. Автомобіль і не ворухнувся. Борис розсміявся. Нарешті він повірив в свою перемогу.

- Ну що, братва, прошу всіх в мою нову тачку,- урочисто запропонував він.

- Я поїду на старій,- сказав брат.

- Як хочеш, твоя інтуїція сьогодні на більше не заслуговує,- усміхнувся задоволено Борис.

- Може мені віддаси свою стару,- попросив Микола,- а то моя, сам бачив...

- Йому пред’яву висувай,- Борис кивнув на Макса.- Може в нього ця не остання. Щось він дуже легко її віддав.

- А навіщо вона йому в океані?- сказав "пасажир". - Чи в Лопані,- засміявся він, задоволений своїм жартом.

- Так чому ти так легко здувся?- спитав Борис Макса. - Навіть не пробував до моєї совісті апелювати, до гуманізму, справедливості?- він був в хорошому настрої і насолоджувався ситуацією. - Може б на мене подіяли розумні аргументи інтелігентної людини, я б розкаявся, виправився б, може й монахом став би, чи місіонером, десь в джунглях Амазонки памперси б міняв старим хворим туземцям. А ти позбавив мене цього щастя, не зробив нічого, щоб врятувати мене, навпаки, штовхаєш на подальші злочини. Тепер мені прийдеться ще й додатковий тягар взяти на свою і так грішну душу, маєток твій забрати.

- Так Ви ще й віруюча людина?- з цікавістю спитав Макс.

- Аякже! Я й у церкву ходжу.

- І що ж Ви там робите?

- Дякую Богу, що створив мене вовком, а не овечкою. Ну і прошу послати мені вдалого полювання.

- Ясно, але Ви даремно ігноруєте мої слова,- спокійно сказав Макс.

- А він мені подобається!- вигукнув Борис,- сидить в гімні, а головку гордо тримає, я з задоволенням поговорю з ним ще й у нас в штабі.

- А може поїдемо зразу до нього,- запропонував "пасажир",- може він не тільки щедрий, а й гостинний. Думаю він же не проти запросити нас. Тож чому б не скористатись його гостинністю.

- Куди нам спішити? Ми ще не знаємо, що там може нас чекати. А в нас він все розкаже, покаже, пояснить, ми підготуємось як треба. Розкажеш же про свій маєток?- майже лагідно запитав Борис, дивлячись на Макса. Той мовчав.

- Він не заперечує,- підсумував Борис. - Їдемо спочатку на Харків. Їдь попереду,- сказав він брату. - І отримає кожен по інтуїції своїй!- підняв він вгору пальця. Машини повільно обминули воронки від мін і поїхали в напрямку Харкова.

- Що там в тебе в маєтку ще є інтересного?- поцікавився "пасажир".

- Багато чого, не розчаруєтесь, скучно не буде,- відповів Макс.

Хтось зайшов в кімнату. Дая підняла голову і завмерла від радісного здивування. То був батько.

- А хто в машині?- спитала вона,- голограма?

- Як же вони заволокли голограму в машину і наділи на неї кайданки?- відповів питанням батько.

- А хто ж там?

- Ти.

- Що значить я?

- Дивись.

Дая повернула голову від батька до монітора. Автомобіль зупинився, розвернувся і вирушив додому.

- Стій!- закричав Борис,- Зупинись! Назад! - але автомобіль не зважав на його слова.

- Ану зупини!- "пасажир" замахнувся на Макса, але так і застиг з піднятою рукою. Прямо на очах Макс почав змінюватись, перетворюючись на Даю.

- Як це не по-джентельменськи замахуватись на даму,- сказала та. - Щось мені ваші браслети не подобаються, та й завеликі для мене,- наручники сповзли з її тонких рук. - Так куди їдемо, панове, на Харків, чи в маєток?

Всі мовчали, не маючи змоги й ворухнутись.

- Бачу у вас тут нема спільної думки, тож врахуємо побажання нашого старого знайомого,- Дая кивнула на "пасажира". - Прошу всіх в гості до нас. Ніхто не заперечує? Ну й добре.

- Як ти це зробив?- Дая з захопленням дивилась на батька.

- Наша секретна розробка, - з деякою гордістю відповів той. - Ще з часів активної діяльності. Робот-поліморф, або коротко - морф.

- А навіщо ви його зробили?

- В ті часи відомі люди мали двійників для використання в потенційно небезпечних ситуаціях.

- Де вони їх брали?

- Знаходили схожих серед людей, підправляли хірургічно, гримували, навчали, тренували...

- Ясно, а ви вирішили зробити універсального робота, щоб легко міг приймати вигляд, форми, голос і манери людини. Ну що ж вдала розробка, я сприйняла все за чисту монету, ті теж нічого не підозрювали, - Дая кивнула на монітор. - І що з ними плануєш робити?

- А ти що пропонуєш?

- Я б їх на Без Правил відправила.

- Так, їх місце саме там, але нема в нас такої можливості.

- Правової чи технічної?

- Правової. На Без Правил відправляють за рішенням Адміністрації міста за важкі злочини, якщо людина не згодна на корекцію її психіки.

- А які в нас технічні можливості впливу на них?

- Практично необмежені. Ми можемо тримати їх в бункері хоч до другого пришестя. Можемо підкоректувати їм психіку, щоб вони були вдячні, що їх зробили овечками, а не вовками. Можемо відправити кудись в тайгу чи на якийсь острів...

- Чим відправити?

- Електрольотиком.

- Так він же одномісний.

- По одному.

- Вони вже під’їжджають до маєтку, треба щось вирішувати,- занепокоїлась Дая.

- Хай поки що посидять в "Діжці Діогена", подумають про своє життя, а там подивимось.

- Так, часом корисно зупинитись і подумати,- сказала Дая про щось своє.

Читати коментарі (2)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 27
( написати коментар )
Віктор Ковач
2017-11-29 23:24:23

нудно

(відповісти)
Анатоль
2017-11-30 07:17:53

Це не Ваше.

Ваше - піцца в Римі.

(відповісти)
( написати коментар )