На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Дотик

Віктор Ковач, 29.11.2017 року



Вона стояла і дивилась в воду:

Можливо, моря, може й океану.

Така легка... закована в свободу,

Така далека... по той бік екрану.

Солений вітер пестив її плаття

І загравав до шовку у волоссі,

Роздмухував в моїй душі багаття,

Готуючи відлигу від морозів.

Вона дивилась в воду, я - на неї,

Не знаючи, що спущено курок,

Що серце вже вулканом Піренеїв

Штовхає в вени тисячі думок...

Якби вона зненацька снігом стала

З бажанням бути у обійм полоні -

Для того, щоби раптом не розтала

Я краще заморозив би долоні.

Нехай ми не знайомі особисто -

Єднають нас невидимі мости.

В думках своїх я ввічливість зі свистом

Давно прогнав і перейшов на "ти".

І поки твої сни плетуть малюнок,

А ніч невпинно коптить на вікно

Для тебе оцифрую поцілунок

Й відправлю через оптоволокно...

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
1 Юлія Таборовець. 28
( написати коментар )