На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Золотий Вік людства (сценарій Апокаліпсису) 49

Анатоль, 01.12.2017 року



Роботи для людей ставало все менше, їх масово відправляли на пенсію в будь-якому віці, скрізь їх заміняла автоматика і роби. Більшість, правда, була не проти цього. Адже пенсії були не меншими за їхню зарплату, а при малій зарплаті навіть більшими, бо був встановлений базовий рівень життя, нижче якого не могли бути ні зарплати ні пенсії. Ті, хто ніколи не працював, теж забезпечувались соціальним пакетом на базовому рівні.

Борису такий комунізм не подобався. Він вважав несправедливим, що якийсь алкаш і наркоман, який ніколи ніде не працював і вгробив своє здоров’я алкоголем чи наркотиками отримує більше, ніж він, бо в базовий рівень входить і медичне обслуговування.

Борис почав цікавитись політикою (бо чим ще можна було зайнятись). Він вступив в партію ЛПС (Ліберальна Партія Справедливості). Був активним учасником і організатором її мітингів, виборчих кампаній, навіть депутатом місцевої ради від партії ЛПС. Але на більше важко було розраховувати. Більш популярною була партія ПСС (Партія Соціальної Справедливості), яка підтримувала ідею базового соціального пакету і виступала за його розширення.

Розчарувавшись в політиці Борис почав шукати себе в релігії. Але і то було не його. Якийсь суцільний соціалізм, та ще й з елементами мазохізму. То батько виявляє почесті блудному сину, що повернувся на батьківські харчі, пропивши і прогулявши свій спадок. Ще й докоряє за нерозуміння іншим синам, що весь час чесно трудились і не мали таких почестей. То господар виноградника платить однакову платню як тим робітникам, що працювали цілий день так і тим, які тільки в кінці трошки долучились. То рекомендується все продати і роздати жебракам. Чи підставляти другу щоку обідчикам. А ідеалом мають бути вбогі духом, чи наївні як немовлята. Та й взагалі в тому "ідеальному" царстві перші стануть останніми, а останні першими.

"Щось тут неправильно"- думав Борис. "На що вони орієнтують? Бути останніми і вбогими духом? І до чого це приведе, якщо всі будуть старатись стати останніми?"

Але, як кажуть - шукайте і знайдете. Тож і Борис нарешті знайшов свою релігію і свою церкву.

Називалась вона - Церква Істинного Бога. Привів туди Бориса його брат, що вже деякий час був її прихожанином.

- Завтра сам Сід приїде,- сказав він якось,- пішли послухаєш, таку подію не можна пропустити.

- Хто такий Сід і навіщо він мені здався? - відповів знехотя Борис.

- Сід - Слово Істинного Бога, засновник Церкви.

- Чому ж тоді не Сіб, а Сід?- Борис був задоволений, що помітив неспівпадіння. - Може то Свідки-Ідоляни Диявола?

- Може Слово І Діло,- відпарирував брат,- а може просто собі імя. Але саме він несе Слово Істинного Бога.

- І що ж це за слово таке?

- Маєш шанс почути від самого Сіда.

- А чим ви взагалі там займаєтесь на ваших зібраннях? Весь час слухаєте якесь слово? Молитесь якомусь богу і його пророку?

- Пізнаємо себе, - коротко відповів брат.

- А вдома ти не можеш себе пізнавати?

- Можна й вдома, якщо маєш вже інструменти для цього, направляючу лінію, техніку самопізнання.

- А навіщо себе пізнавати?

- Щоб знати хто ти, як тобі жити, що ти можеш, в чому твоя сила, а за що тобі не варто братись, куди тобі не варто йти, яке твоє призначення і твоя місія.

- Я вже був в одній церкві, де їхній бог, чи його син, чи якийсь тесля, не пам’ятаю вже точно, каже, що треба віддати і сорочку, якщо в тебе хочуть забрати плащ, підставляти другу щоку, коли вдарять по одній, все продати, роздати і ходити по містах ізраїльських прихід царства божого звіщаючи. І однаково, чим більше старатимешся, тим останнішим будеш в тому царстві.

- Тут зовсім інше. Сід - Слово Істинного Бога, а не попівські вигадки про вигаданих богів, - сказав впевнено брат.

- Та ясно, як же інакше, хто б сумнівався.

- Ну, як хочеш, ніхто тебе за вуха не тягне, але Сід буде в Харкові тільки один день.

- Та піду, піду, що мені ще робити,- примирливо сказав Борис. - Але не надійся, що і мені він локшини на вуха поначіплює, я горобець стріляний.

З нагоди приїзду Сіда зібрання відбувалось в великій розкішній залі Нова Україна. Десятитисячна зала була заповнена чоловіками і жінками різного віку. Звучала тиха, спокійна психодилічна музика. Струнка красива дівчина з золотистим волоссям в короткому голубому трико розповідала про історію появи Церкви Істинного Бога, про її успіхи в рості за останній рік.

- Шикарна дівчинка, це хто?- звернувся Борис до брата.

- Не знаю, напевне з Сідом приїхала,- відповів той.

- Класні в нього дівчатка. Варто в церкву прийти тільки щоб подивитись на таке.

Дівчина закінчила говорити і на сцену вийшов високий красивий чоловік років сорока в елегантному сірому костюмі, але без краватки. Зал зустрів його оплесками. Чоловік привітливо усміхнувся і підняв руку чи то для привітання, чи щоб припинити аплодисменти. Він весь просто випромінював спокій, впевненість і дружелюбність.

- А він нічого, приємний мужик, - поділився враженнями Борис.

- Це не Сід,- сказав брат.

- А хто?

- Це наш регіональний диктантор.

- Хто-хто?- не зрозумів Борис.

- Диктантор, він несе Слово в Харківському відділенні Церкви.

- Гм-м, а який же тоді Сід?- Борис був заінтригований.

Чоловік на сцені привітався з присутніми і сказав те, що і так всі знали, що сьогоднішнє зібрання незвичайне, що сьогодні вони можуть почути Слово безпосередньо.

- Зустрічайте - Сід, Слово Істинного Бога! - сказав він, трохи посиливши голос, і жестом запросив на сцену Сіда.

Десять тисяч людей в одному пориві встали з своїх місць. Якийсь інстинкт натовпу підняв і Бориса, не даючи йому вибору і навіть не даючи зрозуміти навіщо він це робить.

На сцену вийшов худорлявий, середнього зросту чоловічок років шістдесяти. Він був лисий, в великих окулярах і вдягнутий якось зовсім по-домашньому - жилетка-кожушок без рукавів з жовтувато-сіруватої овечої шерсті, потерті штанці, що ніколи не чули такого слова як праска, і в м’яких кімнатних тапочках.

Чоловічок незграбно замахав руками, напевне запрошуючи всіх сідати, і зразу ж почав щось говорити тихим, писклявим і в той же час хриплим голоском. Він ходив по сцені і щось говорив, опустивши голову, ніби був у себе вдома, і щось собі обдумував вголос. Деколи він зупинявся, піднімав голову і дивився в зал, ніби дивуючись: "ви ще тут?"

Борис уявив собі, як зараз ніяково і соромно брату за його кумира. Напевне сидить, опустивши очі. Він непомітно трошки повернувся, щоб подивитись на братове обличчя. Але той з захопленням дивився на Сіда, не помічаючи нічого навкруги. Борис оглянувся, щоб побачити реакцію інших присутніх. Майже всі не відривали очей від Сіда, ніби бачили там не якогось старенького обшарпаного ботана, а Істинного Бога.

Тим часом Сід зійшов зі сцени в залу і продовжував говорити, ходячи між рядами. Тепер він частіше дивився на присутніх, часом навіть зупинявся біля когось і говорив ніби до нього.

Борис був настільки розчарований виглядом, голосом і манерами Сіда, настільки реальність розходилась з очікуваннями, що він навіть не прислухався про що ж той говорить.

Слово наближалось до його ряду. Борис відкинувся на спинку крісла і з іронічною посмішкою дивився на ботана. Проходячи мимо, Сід підняв голову і глянув на Бориса. На якусь мить їхні погляди зустрілись. В Бориса потемніло в очах і він відчув, що втрачає опору і кудись падає. Падіння так само раптово припинилось і він ніби проснувся в якійсь кімнаті без вікон і дверей, всі стіни якої були обклеєні картинками. Раптом кілька картинок з стіни впали і на їх місці виявилось вікно. Борис відчинив вікно і виглянув з кімнати, яка раніше здавалась йому світом. Тепер він не тільки ясно почув голос Сіда, а й став сприймати сказане ним.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 26
( написати коментар )