На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Душа на прокат.

Анатоль, 19.12.2017 року



Мій післяобідній сон був перерваний якимсь незрозумілим звуком і різким неприємним запахом.

"Щось на кухні не вимкнув",- подумав я. Вставати не хотілось, але запах примусив мене відкрити очі.

Біля самого ліжка сидів чорт в собачій позі і дивився на мене своїми маленькими чорними оченятами. Я протер очі і потрусив головою. Чорт не зник.

- Брись!- сказав я, кивнувши на двері. "Невже двері не зачинив і якийсь собака зайшов?"

- Я не собака, я чорт,- сказав чорт з образою в голосі.

Я придивився уважніше. І без окулярів було видно, що це не собака, а таки справжній чорт, з ріжками, з свинячим п’ятаком, задні ноги з ратицями. Та й собаки не говорять українською мовою. Я встав, відкрив кватирку і сів біля вікна.

- І чого прийшов?- не придумавши нічого іншого, спитав я.

- Продай душу, а? - жалібно попросив чорт.

- Що, план не виконуєш? Начальство незадоволене?- жалюгідний вигляд чорта наштовхував саме на таку думку.

Чорт мовчки кивнув, розвів руками і ще більше підібгав хвоста.

- Це твій професійний метод такий, чи саме мене вирішив на жалість взяти? Вирішив, що коли я вуличних котів підгодовую, то можна й душу попросити?

- І синичок,- чорт кивнув на кусок сала і пластикову пляшку з насінням соняшника за вікном. - То як, продаєш? - він дивився на мене знизу вгору собачими очима.

- А навіщо вам душі?- запитав я просто з цікавості.

- Не знаю,- чесно відповів чорт. То якісь розбірки між начальством, рейтингами напевне міряються, я ж всього лише простий менеджер з закупок,- чорт ковтнув слину і вичікувально дивився на мене.

- Пів світу не обіцяю,- продовжив він після деякої паузи,- сам розумієш, твоя душа цього не варта, та й в мене бюджет обмежений, за переплату по шерсті не погладять, але щось в розумних межах,.. ну, автомобіль, дача, яхта, гроші, подорожі, дівчата...

- Та мені нічого не треба,- перебив я,- мені вистачає того що є. А подорожувати я взагалі не люблю.

- Як же може вистачити 949 гривень пенсії?- скривив він морду.

- Два місяці вже як 1373 гривні дають. На вівсянку вистачає.

- А здоров’я?- пожвавішав чорт. – Ого, скільки всього! І аритмія, і хребет, і печінка, і підшлункова і...

- А ти подумай рогатою своєю головою,- перебив я його,- от буду я здоровий, зможу їсти, що захочу, ковбаску, холодець, яйця, жарені на салі,- я шмигнув носом і ковтнув слину,- так мені пенсії на це вже не вистачить. Прийдеться думати де гроші взяти, на чому заробити...

- Я можу зробити, що розумнішим станеш.

- Я й того розуму що маю ніяк не використовую. Навіщо це мені? Щоб більше совість мучила через нереалізований потенціал?

- Я можу омолодити тебе. Років на 10. Ну на 20 максимум.

- Та був я вже молодим. Як згадаю... Ні, не хочу. Стільки турбот, нервів, переживань... Робота, житло, дівчата, жінки, діти... Ні, зараз мені спокійніше, комфортніше.

- Так що, не продаєш?

- Не можу,- сказав я, розвівши руками.

- Чому? - мало не плакав чорт.

- Нема в мене душі. Якби була, я тобі і даром би віддав, навіщо вона мені? Але нема.

- Як це нема? - не повірив чорт.

- Отак і нема. І ніколи й не було. Дивись,- я підняв футболку аж до шиї.

Чорт підійшов і почав уважно шарити поглядом у моїх грудях. Від здивування він аж морду відкрив. Потім, ніби щось згадавши, потай глянув на мої пя’ти.

- А можна я...- не докінчивши фрази і не дочекавшись дозволу він засунув свою волохату лапу з гострими кігтями мені в груди і почав там щось шукати. Не знайшовши чого шукав він від несподіванки аж присів на свого хвоста.

- Як же ти живеш?- спитав він, коли нарешті зумів закрити свою морду.

- Отак і живу, сказав я. Встав, поїв, поспав, поїв, погуляв, поспав, поїв, поспав, поїв, подивився телевізор - і спати. На щось інше якось часу не вистачає.

- Шкода, а я так на тебе надіявся,- сумно сказав чорт.

- Начальство буде сварити за погану роботу?- спитав я співчутливо.

- Та й просто перед колегами соромно, і так дивляться на мене як на невдаху.

Запала мовчанка. Хотілось якось допомогти цьому хвостатому, але чим?

- Послухай,- промайнула в мене ідея,- тобі ж власне не душа потрібна, а договір на купівлю-продажу душі.

Чорт підняв голову, в його очах засвітилась надія.

- Точно!- радісно вигукнув він,- моя справа - укласти договір, а з душами то вже начальство колись там розбирається,- він радісно потер лапи.

- Ну, так пиши договір.

- В мене готові бланки є,- він простягнув лапу собі за спину і витягнув звідкись кусок пергаменту.

- Е-е, стривай,- раптом зупинився він,- а може ти тойго... вже продав комусь душу?

- А ви хіба не ведете обліку?

- Як це не ведемо, в нас з цим строго,- ображено сказав рогатий.

- Так подивись в базі даних.

Чорт щось зашепотів, почухав лапою ріжок, склав трубочкою вухо і кілька секунд зосереджено мовчав, ворушачи губами. Навіть хвіст перестав смикатись.

- Все нормально!- радісно вигукнув він, - нема.

- Ну, давай підпишу.

- Що, і читати не будеш?- він здивовано глянув на мене.

- А що я втрачаю?- здивувався я в свою чергу.

- Точно,- засміявся чорт і ляснув себе по лобі, - але в нас прийнято,- він зам’явся, - підпис кров’ю ставити.

- Якісь середні віки!- розсердився я, бо різати пальця мені не хотілось. Давай я відбиток пальця поставлю, чи райдужку ока проскануй, чи візьми волосок для ДНК аналізу...

- Ну, може волосок пройде,- не впевнено почав він,- не знаю, колеги засміють,- він скривився як від болю.

- От же ж нещастя,- я рішуче проколов собі пальця і струсив краплину крові на пергамент. - Забирай!

Рогатий засяяв від щастя. Він з задоволеним виглядом глянув на пергамент і раптом посумнів.

- Що ще?- спитав я ледь стримуючи роздратування, бо мене завжди дратує, коли не дають поспати після обіду.

- Відсутні зобов’язання з мого боку,- чорт жалібно дивився на мене.

- Ну то й що?- не зрозумів я. - Це ж тільки тобі плюс, ще подяку отримаєш за економію бюджету, колеги заздритимуть.

- Це так незвично, не повірять, почнуть провіряти, і тут виявиться... Ну хоч щось вимагай, бажано щось стандартне.

- А що люди хочуть за душу?- поцікавився я.

- Любов, славу, посади депутатів, прокурорів, міністрів, суддів...

- Ну ні, на таке я і під тортурами не погоджусь,- мій голос був твердим.

- Ну придумай хоч щось, невже тобі зовсім нічого не цікаве?- скиглив хвостатий,- хіба ти все в житті попробував?

- Цікаво,- сказав я після деякої паузи,- а навіщо людині душа? Що вона дає?

- Не знаю,- зізнався чорт,- сам не розумію навіщо вона і чому нею так дорожать.

- Хочу попробувати як це жити з душею,- вирішив я.

- Нових чистих душ в нас нема, то в іншому відомстві, - чорт задумався,- в нас тільки бе-у, та й то грішників, і я не знаю чи можна взяти зі складу, в нас же протилежна задача.

- А твоя душа?- я уважно оглянув чорта від ріг до кінчика хвоста,- навіщо вона тобі?

- Не знаю, ніколи не задумувався над цим, навіть не уявляв, що можна і без душі,- просто сказав той.

- Хіба тобі самому не цікаво, як це жити без душі? - напирав я.

- Ну, в принципі то... а раптом вона для чогось потрібна, чи якась ревізія, чи мені не сподобається без душі,- сумнівався рогатий.

- Я ж і не кажу на постійно, може і мені не сподобається з душею, так тільки, попробувати ради інтересу.

- Ну, якщо на деякий час,- погодився він,- то чому б і ні. Скільки тобі зараз, 63? На скільки ти хочеш? Років на десять? На двадцять?

- Я стільки не проживу, давай на три роки. А там подивимось. По рукам?

- По рукам.

Чорт засунув лапу собі в груди, вийняв звідти щось волохате без форми і обережно вклав в мої груди.

- Ну як, ніде не тисне?- спитав він.

- Трохи з лівого боку муляє.

- В тебе тут ребро трохи неправильне, напевне в дитинстві зламав і так зрослось. Це дрібниці, поправимо.

Він взяв ребро двома лапами, подув на нього, трошки розігнув, знов подув.

- Ну як тепер?

- Зараз добре, навіть не відчуваю нічого,- сказав я.

- Ну, тоді бувай, через три роки побачимось.

- Договір не забудь,- кивнув я на стіл.

Він ляснув себе по лобі, взяв пергамент і легенько махнув ним. Пергамент зник. А через секунду зник і чорт.

Я провітрив кімнату і ліг досипати.

Вас напевне цікавить, чи змінилось моє життя з тих пір, як воно жити з душею? Зразу скажу, що ніякої різниці я не помітив.

От тільки сни стали іншими. Тепер в снах я бачу картини з минулого і майбутнього. З цього світу і з того.

Бачив і свого чорта. Він подобрішав, поправився, навіть шерсть стала шовковистою і блискучою, став спокійнішим і впевненішим. Очевидно, що душа не допомагала йому в роботі. Не думаю, що через три роки він захоче забрати її назад.

Та й мені цікавіше стало. Думаю, чи не описати щось з моїх снів. Про дитинство Ісуса, наприклад, чи майбутнє людства. Все таки інформація з першоджерел.

Читати коментарі (0)
Рейтинг Оцінили Переглянули
0 43
( написати коментар )