На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Вiтер помер

Шон Маклех, 31.12.2017 року



«Чи правда це: померти – це заснути

Коли життя – це сниво і міраж,

А радість – мить, що на хвилину тішить груди…»

(Джон Кітс)

У цьому селищі вітер помер,

Його поховали під дольменом старим,

Таким давнім, що навіть Смерть

Не знає коли його громаджено,

Коли ці брили тисли на плечі

Бородатих пастухів-козопасів,

Що відчинили двері туди – в потойбічне,

У темне й незнане, тому одвічне.

Цей вітер міг би вказати

Шлях безтурботним ластівкам,

Хитаючи флюгер нашого дивака-часу,

Чи то подорожнім

Що вдягнені в пір’я – сіре або біле,

Не тим, золотим ланцюжком поневолені,

Іншим, що кидають сей острів зелений

І летять навмання: дикі гуси.

Вітер помер

Його поховали строчма-стоячи

Як ховали поганців – королів Ірландії,

На менгірі лускатому

Вибили-вишкрябали знаками огаму

Його імення нікому незнане:

Імення вітру-волоцюги

Злого й недоброго опівнічного.

У цьому селищі,

Що стоїть над могилою вітру

Лишилися одні копачі картоплі

З очима кольору черствого хліба,

З руками пошерхлими наче земля привидів,

Земля торфу й вересу,

Земля незачесана, патлата й нечемна,

Земля, яку втомилися люди топтати,

Селище, де помер вітер…

Читати коментарі (1)
Рейтинг Оцінили Переглянули
2 in_a_landscape , Борис Смиковський. 38
( написати коментар )
in_a_landscape
2018-01-08 10:51:13

І знову хмари-верби вітер клонить, сердито завиває, з Новим Роком нас Витає, а я ялинку вам приніс, ледь із Гір її доніс

 

(відповісти)
( написати коментар )