На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Шарп

Олена Макарчук, 01.01.2018 року



Його звали Шарп. Ось так – досить дивно. Але не для мене. Коли я з ним познайомився – одразу згадав серіал кінця 90-х про королівського стрілка. І сказав йому про це. Шарп розсміявся: "Ну слава Богу, а то ота мілкота одразу мене питає: "Це на честь телевізора?". Його сміх одразу розтопив кригу між нами. Шарп і схожий був на Шона Біна – того англійського актора: русявий, з гострим поглядом сіро-блакитних очей. «Мілкота» – хлопці років 22-25, що служили з нами. Звідки їм пам́ятати про той серіал? Вони ж тоді ще пішки під стіл ходили… А нам обом було під 40. Навіть більше того – за дивним збігом обставин, ми народилися не просто в один рік, а майже в один день: Шарп 1 січня, а я другого. Він сміявся:

– Слухай, коли закінчиться війна і будемо з тобою разом святкувати – якщо враховувати ще й Новий рік – три дні п́янки нам гарантовано!

– Ну от, може, якраз свій сороковник так і відсвяткуємо. Хоча, кажуть, погана прикмета – святкувати 40 років.

– Чи ти баба стара – у прикмети вірити? – сміявся він.

У нього був гарний сміх. Чомусь теж хотілося сміятися. І зовсім було не образливо…

– А ти знаєш, що «Шарпа» знімали саме в нашому Криму? – якось запитав він.

– Ні, не знаю. Думав, що то справді Іспанія.

– Смішний ти: в Криму знімати набагато дешевше. Знаєш, там, де Чуфут Кале? Там неймовірне місце… Я там тричі був. Якесь дивовижне повітря і хочеться злетіти високо-високо у небо. Як орел. Люблю наш Крим. Чомусь більшість думає, що там лише на пляжі можна лежати і дупу в морі мочити. Ти був у Криму?

– Ні, не довелося…

– Ну ще з́їздиш.

Я щось хотів додати про Крим і коли-то туди буде можливість знову поїхати, але не став. Шарп був оптимістом. Не хотілося псувати йому настрій. А ще Шарп дуже любив музику. Особливо «Океан Ельзи». Особливо, ті,ще довоєнні пісні. Я теж. Ще «Плач Єремії» – «Вона». І співати любив. Одного разу в нас був вихідний. Ну як – вихідний…Нас відправили у місто, на «Нову пошту» – посилку отримати. Але свого роду вихідний: хоч ковток відносного миру – іншого життя. Доки йшли на пошту – згадали пісню і взялися співати на повен голос: «Та невдовзі прийде осінь, ми усі розбіжимося /По русифікованих містах». Бабці, що траплялися дорогою, підозріло позирали на нас і щось бубоніли собі під ніс. Певне, щось на зразок: «Ууууу, нажрались карателі». Найгірше, що так подумали не лише бабусі, а і ВСПшники і ми потім довго пояснювали, що ні-ні. Ледве не запізнилися на пошту. І на гітарі він гарно грав. «Мілкота» не вміла грати: «Для чого? Плеєри, мобільники, компьютери». Шарп усміхався і брав гітару. Вони роззявляли роти і слухали. Слухали ті пісні, під які їх, певне, заколисували. А ще він любив розказувати про свою доньку. Інколи мене, самотнього, аж дратувало: послухати, так просто геніальна дитина, а не звичайнісінький підліток зі звичайнісінькими прищами. В мене якось в цьому плані не склалося і перебування тут явно не сприяло щасливому особистому життю… Ми і на завдання виходили разом. Бо я завжди знав: на Шарпа можна покластися. Завжди разом, крім того разу … Дали наказ і він пішов сам. Навіть не попрощалися, як годиться. Та і що там прощатися… Наче ж дріб́"язок. Багато хто полюбляє розказувати про свою неймовірну інтуїцію, передчуття. Я нічого не відчув. Заснув під виття зимового вітру. На диво тихо було тої ночі… Без обстрілів… Я спав… …

На ранок Шарп не повернувся. Не було у мене і тоді передчуття. Не було, чорт забирай! Я чекав. Шарпа не було. Година, дві… …Він лежав горілиць на дні вибалку і дивився у небо своїми сіро-блакитними очима. Куля снайпера. Мене чомусь найбільше тоді вразили ці сніжинки на його бровах і віях. Вони лежали і не танули. Зовсім. Ну от так… А потім був бій і мої злі сльози. Емоції – поганий порадник на війні. Щось обпекло плече. Я навіть болю не відчув. Лише щось гаряче і липке потекло і небо чомусь стало червоним… … Коли потім їхав у машині і на якусь хвилину приходив до тями – бачив, що мене везуть поруч з Шарпом. Брезент відхилявся від трясіння і виглядав русявий чуб… Зазвичай, 200-х і 300-х возять окремими машинами, та цього разу видно не до правил було. Я думав про те, що треба хоч молитви пригадати, але в голову лізло лише «Холодно» ОЕ. «Холодно, як би не було…». І ці рядки рефреном всю дорогу… А ще поруч стояла гітара. Видно, хлопці вирішили, що грати на ній нікому і відправили з тілом… Коли машина підскакувала на вибоїнах, струни жалібно дзвеніли. Наче скаржилися. Чи плакали…

В шпиталі лежав і дивився у стелю. Був Новий рік. За вікном навіть петарди і фейерверки запускали. Радісно ж людям…Потім 1 січня… Друге… 38 років. Мені. Шарпу так і залишиться 37. Приходили різні люди, щось питали, розказували. Я мовчав. Потім дівчинка, худесенька і малесенька, що і ніжки ледве діставали до полу, представилася психологом і почала щось довго і нудно казати… З усього того зрозумів, що саме це дівчисько вирішує, чи випишуть мене, чи буду тут лежати до весни. А, може, і до літа. Та ще й не у хірургії, а десь… В «дурці», напевне. Тому розклеїв губи і почав більш-менш адекватно відповідати. Дівчинка підозріло дивилася, але дозволила виписати.

…Він приходив до мене щоночі. Щоночі снився. А ще той Чуфут Кале, де я не був, але пам́ятав з серіалу. І у сні плуталося все: чи то кіношний Шарп, чи мій друг… Я прокидався і не міг заснути вже до ранку… Розумів, що треба поїхати на могилу. Розумів і не міг. Доки не бачиш вінків, таблички і портрету – якась ілюзія життя. На цвинтарі ілюзій немає… Але все-таки поїхав. Не на 40-й – на 39 день. На 40-й не хотів. Не хотів бачити очі його дружини і доньки. Я наче винен перед ними. Чому він??? Чому не я???

… Сільський цвинтар. Ну ось: та сама могила. Не питав нікого – впевнений був, що знайду. Знайшов. Купа вінків. І фото. Точняк Шон Бін. Схожість просто вражала. Я не знав, що сказати. Та і не надто вірив у всю цю містику: нас чують і все таке. Стояв і дивися на фото. Фото мого друга. Мого найкращого друга. І не хотів йти. Присів на засніжену лавочку і раптом так схотілося тут залишитися … Назавжди…Тихо ж як! От би заснути і не прокинутися… Не помітив, як ліг. Заснути і не прокинутися… На ранок знайдуть. Будуть всякі там проміле міряти. Не знайдуть ні краплі алкоголю, здивуються. Ну мені можна: у мене карт-бланш на дивацтва. В газетці, може, напишуть. Підкреслять, що боєць. Вони люблять це підкреслювати. Дівчинці попаде. А може і ні… Заснути і не прокинутися… Заснути… Розбудив мене якийсь маленький собачка. Задрипаний песик – брудна, колись біла шерсть і чорна цятка на лобі. Скавучав і смикав за рукав. І раптом… По цвинтарю пронісся вітер, зачепив стрічки вінків (це завтра ж мають їх прибрати) і …я почув шепіт: «Доживи за мене». Чи вчулося… І згадалася пісня, для якої і ми з Шарпом були замолоді. Пісня ще тієї війни. «И живу я на земле доброй/За себя и за того парня.» Дурня якась: я чув її двічі чи тричі. Чому тоді? Доживу, Шарпе…Нам же ще з тобою 40 років святкувати…

Читати коментарі (7)
Рейтинг Оцінили Переглянули
3 Борис Смиковський , Микола Нечета , Василь Усатенко. 47
( написати коментар )
Ігор Стожар
2018-01-02 12:16:05

Навіть не знаю, як сказати, але на одній сторінці тексту слово "я" було вжити 29 разів. Чи не забагато для художньо-описового жанру?

(відповісти)
Олена Макарчук
2018-01-02 22:31:33

трохи підправила

(відповісти)
Олена Макарчук
2018-01-02 17:06:01

пане Ігору! Дивуюся Вашій уважності і терпінню (29 Я порахувати))), але безмежно вдячна за зауваження. Цілком слушно. Виправлю, де можна приберу. ДЯКУЮ! ЗІ СВЯТОМ! Заходьте ще :)

(відповісти)
Василь Усатенко
2018-01-05 12:41:57

Це дуже складно - просто писати. Тим паче про складні почуття та події. Вам це вдалося. Пересічний читач врят чи помітить більшість кричущих помилок, але редактор на те й редактор щоб порахувати та виправити оті підступні помилочки.

(відповісти)
Василь Усатенко
2018-01-05 12:41:59

Це дуже складно - просто писати. Тим паче про складні почуття та події. Вам це вдалося. Пересічний читач врят чи помітить більшість кричущих помилок, але редактор на те й редактор щоб порахувати та виправити оті підступні помилочки.

(відповісти)
Олена Макарчук
2018-01-05 17:37:52

Ну я свого часу теж трохи допомогла Ігору ;) І якраз я є редактором. Вийшла 1 спільна збірка, готується до друку 4 нових. Мені подобається згуртовувати людей і робити книжечки. В тому-то і справа - за собою гірше помітно))) А Вам буду щиро вдячна за вказання на хоч одненьку помилочку :) Правда. Ми ж тут і зібралися для того, що вчити і вчитися (ну я так думаю, що більшість таких, хоча дехто, щоб похизуватися, а дехто, щоб позагризатися) "Якалки " виправила по змозі  - що ще ?

(відповісти)
( написати коментар )