"ворони розводять вогні на башті із вітру..."
ворони розводять вогні на башті із вітру
гілки проростають крізь місяць, вростають у місяць
втонула у сутінках сонця єпископська митра
цей звихнутий світ вже ніколи не стане на місце
на сходах дощу ми ведемо підступні розмови
каміння пускає коріння у наші питання
дерева виходять на лови, виходять на лови
смертельним металом поблискує їхнє мовчання
ах, черви, і ми плазували між струнами літа
в кавернах між пальців богів ми ховались від зливи
та згодом прийшла повелителька сірого світла
і випила наші серця, як скривавлені сливи
тож нині – не наш уже клопіт багряні пожежі
і льону сувої, і сонця скуйовджені патли
хтось мусить підняти цей західний вітер на вежі
тому ми не гасимо свіч, не лягаємо спати
тому ми і смокчемо груди осінньої ночі
а мертві дерева нам пестять холодні коліна
зачувши смутні перегуки осіннього почту
каміння у наше мовчання пускає коріння
02:25
9.09.07
| Рейтинг | Оцінили |
|---|---|
| 6 | Оксана Васьків, re, Інна Мочарник, Ната, Артур Томський, З.Іренка. |
2007-09-09 14:30:05
Цікава, самоствердна, самопрограмуюча репліка-вірш.
:)
З іншого боку йде повторюваність : "каміння пускає коріння у наші питання" І "каміння у наше мовчання пускає коріння
"
:)