Нотатки Вампіра. Розділ 18. Вхід.

Ранок пройшов у підготовці. Дівчата тренували ілюзію перевтілення, я займався зброєю - гострив, протирав, змазував маслом, поки меч не почав легко розтинати пір'їну в повітрі. Я прибрав свою справжню подобу вампіра, приховавши її під довгим чорним плащем. Від випадкових стріл я купив собі панцир. Коли почнеться справжній бій, його доведеться скинути - щоб забезпечити необхідний рівень швидкості.

Ми вирушили в сутінки тісною групою у п'ять осіб. Дівчата перетворились на нічим не примітних розбишакуватих шукачів. Люди на вулиці відвертали від нас очі і завбачливо переходили на інший бік. Я грав сам себе - вампіра в довгому чорному плащі, якого ведуть на допит до керівництва. Руки я склав за спиною під плащем, каптуром закрив обличчя. Для моїх очей каптур все одно не перешкода, а червоних вогників видно не буде.

Перед брамою стояла сторожа. Валерія, яка тимчасово перетворилась на Першого зневажливо кивнула на двері. Солдати розступились, а сторож за віконечком з недовірою зиркнув на нас. Він напевне єдиний з присутніх шукачів розумів, що четверо людей вампіра не втримають. Сперечався він не довго. Кивком голови я припідняв каптура і подивився йому просто в очі. Його руки автоматично відключили захист від вампірів і важка брама поїхала догори.

- Хлопці, а ходіть но сюди! - Гукнув загіпнотизований сторож. шукачі не довго думаючи пішли до нього. Як тільки вони пройшли крізь браму, вона з грюкотом впала. Дівчата з двох боків підбігли до солдат, мить - і вони вже лежать з прокушеними шиями. Хоча часу в нас особливо і не було, я дав вампіресам напитись - нам знадобиться уся сила, яку ми зможемо дістати. Сторож, який відчиняв браму залишився живим - хто зна, коли він знадобиться. Вхід був заблокований наглухо. Можливо, у коменданта був ще якийсь секретний вихід, але старший вампір іколи не втікатиме від молодшого...

Після брами перед нами відкрилось подвір’я. Воно було на диво порожнім – ні людей, ні тварин. Просто чотирикутник під відкритим небом , зарослий травою із прокладеними доріжками. Подвір’я було огороджене з трьох сторін високим мурованим парканом, а четвертою стороною вело до будинку. Будинок також виявився на диво аскетичним – жодного вікна з боку подвір’я, на сірій стіні лише широка металева брама. Вся ця система виглядала як напів в’язниця напів фортеця, і зовсім не відповідала загальноприйнятим уявленням про гульвісу коменданта, який живе собі в розкоші і розпусті.

Коли ми підійшли до брами, вона загадковим чином розчинилась перед нами, запрошуючи у довгий коридор. Відсутність людей створювала відчуття пастки. Я очікував натовп сторожі, списи, виклик підмоги – а тут тільки порожнеча і тиша. Ну що ж, проходити будемо по черзі. Дівчата по одній заходили в браму, проходили коридор і опинялись у величезній залі, яку я міг бачити їхніми очима. Нарешті, в ворота зайшов я. Дійшов майже до половини коридору, коли раптом з обох боків попереду і позаду мене впали металеві грати. Я одразу відчув, що грати були посріблені, і я не зможу з ними нічого зробити. Коридор залило яскраве світло, і з таємних дверей з боку від брами вийшло десятеро шукачів. До дівчат також вийшли в залу вороги, але це були не чоловіки, а цілком сформовані дорослі вампіреси, числом близько двадцяти. Поки я живий, моїм дівчатам нічого не загрожує, адже їх не зможуть переініціювати без мене. Окрім того, дівчата щойно напились крові, і мали достатньо сил для того, щоб відбити атаку.

Вороги не поспішали. Навколо дівчат зробили коло, метрів двадцять в діаметрі, і просто слідкували за тим, щоб вони нікуди не йшли. Я через Валерію створив навколо них захисну сферу, через яку ще довший час ніхто не зможе пробитись. Залишилась моя проблема.

Шукачі поставали на безпечній відстані від мене, дістали стріли зі срібними наконечниками і нап’яли луки. У кожного на плечі висів сагайдак з десятьма стрілами. Всього я нарахував трохи більше ста стріл. Луки піднялись, і гострі жала засвистіли в повітрі. В цей момент час для мене наче зупинився. Я дуже чітко бачив траекторії цих стріл, трохи відійшов в бік, і жодна з них в мене не попала. Наступний залп я обробив цікавіше. Дві стріли я зловив на льоту, і кинув в нападників. Думкою я їх трохи підігнав, поки вони були біля мене, тому двоє із десяти впали із прохромленими горлами. Що ж , залишилось трохи менше ніж вісімдесят стріл. Воїни завбачливо поховались за щити, які поставили перед собою на землю. Тепер їх вбити стало ще важче. У перерві між залпами один із воїнів висунувся і подивився на мене. Це було його великою помилкою. Я миттю перебрав контроль над його тілом. Він разом з усіма в черговий раз напнув лук, але замість того, щоб стріляти в мене випустив стрілу у свого напарника. Потім блискавичним рухом витягнув меч, і кількома взмахами перебив решту моїх опонентів. Трохи покопавшись в голові пацієнта, я знайшов там механізм контролю над гратами. Свобода. У супроводі нової маріонетки, заходжу в зал. На відміну від моїх опонентів, мене не цікавлять чужі дружини. Посріблений меч почав і швидко завершив криваву роботу. Двадцять два трупи без голів лягли колом навколо сфери захисту моїх дружин. Тепер треба знайти коменданта...