Форма.

- 7-рядкова на 2 жіночі рими, А-ВВВ-АА-ВВ.

У третій строфі (з цього виходячи) бракує рядка. Чому так треба, панно Вірлено?

Якщо зважити, що заключна - і підсумкова - четверта має вже 11 рядків, прошитих чоловічою римою (нічим - вітчим - змовчим), і на змінену схему, то той відсутній рядок чи не ламає трохи форму? Якось випадково відсутній він, здається. Або це мій бзік? :)

- Цікавий ритм.

Зміст.

- "Прометеї – як олівці". Клас. А пророцтва як маргіналії до їхнього героїчного тексту. Як сірники.

- Неволаюча, порожня піфія. Клас.

Тут мене не вистачило, поясніть, як буде ласка. Вона відкинула роль... як це... переповідача божих слів, чи лозунгів і закликів, роль зевесової дудки. Із юрмища - в самоту. Саме в пустелю. "Бо дорогою до пустелі ніщо не вдержить". Чому тоді - ось про що питання - вона з її тчк "непустельна"? Чи не дійшла, не знайшла пустелі, бо натомість з'являється риф у морі, фінальна точка обійденого світу і пережитих міфів. Чи це значить, що пустелі взагалі нема?

- "А життя ніби не здійснилося". Я не знаю, але чи не послаблює оте - "ніби"? Тим більше, що доля – мачуха, світ – вітчим, з триніжка вона зірвалася, муштрований гурт плуганить далі... Вона ж видюща без машкари, тим і "безумна", це "ніби" суперечить божвільній ясності зору? Замість холодно й руба "А життя не здійснилося"? Втім...

- "І якщо не побачу – принаймні почую Бога." Клас.

Дякую за насолоду,

Хan.

Найперше хочу подякувати за таку розгорнуту та уважну рецензію. Надзвичайно приємно))

Форма:

Пропоную подивитися далі:

А-BBB-AA-B

A-BBB-AA-B

A-BB-CC-A: тут С- наближається до B, але рима – неточна і неповна (римується лише наголошений склад, закінчення різні). Наступна строфа кілька разів переписувалася, в початковому варіанті ділилася на дві частини:

A-BB-CC-A – D-EE-D-A

По суті, оте D-EE-D – додаткова вставна строфа.

Але вірш страшенно опирався розриву, повтор А через чотири рядки не дозволяє збільшувати паузу ще на один «пустий рядок». Ну, і змістова єдність, звичайно.

Отже, це мій бзік?)).

Зміст:

Дуже було цікаво читати Ваші роздуми. Можливо, бачення образу і розуміння вірша у Вас навіть краще, ніж у мене))).

Як це бачу я: я зосереджувалася не на пророчиці, а на людині. Зевесовий пантеон, людей-натовп відкинуто, починається пошук себе і Бога. І пустеля – не остаточний пункт призначення, а одна із доріг, яку теж потрібно пройти. Тільки зовнішній шлях – дороги, пустеля, міти, океан – завершено, а внутрішній?

Щодо «ніби» і божевільної ясності зору: знаєте, є такий жарт – коли ти говориш із Богом, це молитва, коли Він із тобою – шизофренія. Як навіть справжньому пророку напевне знати, що він – пророк? Лірична героїня, не чувши громового голосу із небес, сумнівається у правильності і доцільності своїх пошуків. Божевільна ясність зору справді скидається на «божевільну». Внутрішні передчуття і відчуття – лише внутрішні, поза тим, це заздалегідь пошук незнайденного, адже істину неможливо повністю осягнути. Ще один нюанс: піфії – несправжні пророчиці, їх передбачення створювалися під впливом отруйних галюциногенних випарів. Питання: а чи потрібно тоді намагатися? Іти відповідно до внутрішніх поривів і переконань задля примарної можливості зрозуміти щось глибинне, чи будувати життя відповідно до усіх правил і шукати зовнішнього, матеріального здійснення? Що буде у такому випадку справжнім «здійсненням життя» вирішує кожен для себе сам. Просто тут не можна дозволити собі категоричності: здійснилося/не здійснилося. Те, що виглядає на даний момент так, іншої миті може обернутися інакше. Щось таке))

Завершення вірша – Бога знайдено, голос Його почуто. Але відповідей Він не дає, Він питає, навіщо це все було потрібне. Єдина можлива відповідь – мовчання, бо не можна було інакше.

чудово, хороше, подобається, ммммм...)

так зі знанням справи написано

файно і рима цікава...

Цікава форма :) +