На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

А Її більше нема!

Anairda Kashef, 17.03.2008 року



ЇЇ більше нема! Тобто вона є, але далеко не така якою ви її бачили чи уявляли. Після тої катастрофи все змінилося. Зараз вона мене просить, а колись просила я її. Сиджу і думаю відімстити чи забути? Але ні. Тепер я владика над нею.

В її кімнаті завжди було холодно. Вона розповідала, що коли дивиться фільми завжди ховає ноги під коцик, попробую сьогодні. Я вчора ходила до неї. Вона розповідала про свою доньку, говорила маловиразно. Сьогодні не знайшла у неї на комп’ютері жодної фотографії малої, правда є декілька архівів розпаролити яких не можу. Її мама мене любить. Отже.

Вона зателефонувала мені у четвер. Питала чи не потрібні нам співпрацівники, бо у неї щось трапилося з роботою і вона змушена її поміняти. Я запропонувала зустрітися. Її голос, він ніколи так не тремтів, у мене склалося враження, що вона плаче.

- Ти плачеш?

- Ні, ти ж знаєш я не вмію плакати. То що коли прийти на співбесіду?

- Приходь завтра зранку, десь на десяту. Підійде?

- Я буду. Дякую.

Завтра вона прийде. Мабуть знищена, обідрана, знедолена і щоб вона не говорила, але заплакана. Запропоную їй якусь роботу, можливо прибиральницею, хоча ні… я щось вигадаю.

Ніч для мене видалася довгою. Я постійно уявляла як вона зайде, що скаже, що я відповім. Продувала різні комбінації можливого діалогу і невимовно тішилася шо у неї не все так гаразд. Декілька разів підходила до вікна, відсувала штору і дивилася у темінь. Місто спало. Місту снилось життя. Вдихала запах свіжого вже світанкового повітря і відчувала у ньому життя, чуже життя. Сіла у своє велике крісло, запалила цигарку. Шукаю у собі відповідь, але розумію… Мені шкода її, але колись вона не пошкодувала мене і зважила на страшний вчинок. Потім писала про мене.

Вдягаюся на роботу. Макіяж на найвищому рівні. Хочу бути красивою.

Сідаю в своє щойно куплене авто…

Мій мужчина пішов від мене місяць тому. Ми хотіли одружитися, але я розповіла йому про помилки минулого і він злякався. Тепер картаю себе, що все тоді розказала, але так мені видавалося буде краще. Для чого я тоді так вчинила? Для чого скалічила себе? Правильно, бо так сказала вона – моя найкраща подруга. Це мій гріх, але спонуканий нею. Кому я тепер потрібна?

Паркуюся. От за що я не люблю Львів, так це за вузькі вулички. Це місто зовсім не пристосоване для автомобілів. Хронічні затори, відсутність парковок, загазованість…

- Аня, мене збила машина…

- Що?

- Водій втік, здається у мене зламана нога, чи рука, чи шось всередині розірване, може селезінка… Аня, допоможи…

- Викликай швидку, кажи де ти я зараз буду.

- Я… я в тебе під офісом.

- Добре.

Спускаюся вниз. Ні, не поспішаю. Просто іду вниз. Людей біля неї не багато. Підходжу, беру її під руки і веду до себе в офіс. Вона, щось белькоче, про роботу, називає якісь імена, просить подзвонити. З голови тече кров.

Вибач мені подруго. Мені дуже шкода твою дитину. Вона вже рік як… Але у мене… Вибач мені подруго. Відлежуйся у своїй лікарні, а я поки поживу твоїм життям, з твоїми друзями, з твоїм ICQ, твоєю поштою, твоїми мріями…

Вибач мені подруго.

Читати коментарі (1)
Рейтинг Оцінили Переглянули
6 х , Емілія , Тетяна , Vikulsija , Burned_Ilyana , Віолочка Кохана. 797
( написати коментар )
х
2008-03-17 15:29:58
якесь приречення відчувається...чи може я помиляюсь?
(відповісти)
( написати коментар )