!Обмежено свідомістю

Ніч. Безсонна ніч. Знову... Я лежу в теплих гратах тривимірного простору.

...простору. А що таке простір? Це безкінечність, обмежена моєю свідомістю?! Та невже ця свідомість вміє так поглинати, коли вир думок, як невгамовна карусель, заповнює всі міжатомні щілини. Шалена швидкість. Гонка на швидкісній автотрасі. І ось, є переможець. На мить стає він єдиним неперевершеним. Та наступної миті вже хтось зовсім інший підкорює "Еверест".

Шалена швидкість на аеродромі моєї уяви. І ось однієї миті перемагає ілюзія, а іншої - невгамовна пристрасть. Пристрасть до реального життя. Моє ілюстроване існування давно перетворилось на слайди з чорно-білих картинок. Не вистачає барв. Не вистачає червоного. Кольору крові. Не вистачає істеричного перебігу подій. Мікросвіт покрився пліснявою. Задушливий запах, який безнадійно в'ївся в оболонку, що поєднує з світом мавполюдей, в якому тепер лише інстинкти на першому місці. Не вистачає інформації. Все має свій пін-код. За все потрібно платити. Та головне не згаяти весь час в лабіринті розтинів. В розрізі форма набирає чіткості, а невиразний образ завжди псує обкладинку. Тому важливо знайти фокус, в якому кадри будуть сприйматись меланжево-червоними. А без червоного не обійтись...

Тотожність стає нерівністю. Коми перетворюються на крапки. Діез втрачає сенс існування. Слова формуються двозначними. Тоді найтяжче зібрать все до купи. Знайти гальма, щоб на швидкісному автодромі не вилетіти з гри. Тоді саме час призначити побачення дійсності. Знайти сили, щоб злетіти. Щоб перетворити слонів на мурахи, щоб побачити свої крила. Щоб не втрати смак невагомості і зрозуміти всіх полонених неба.

Та спалені мости мають право регенеруватись. Відчуження знов заглядає у вікно...

Це все ніч. Обмежена свідомістю... Моєю свідомістю...