НВ 28

У Донлоні в мене при собі був лише меч – я не хотів нічого брати з корабля, який не прийняв мене як свого. Перш за все, я пішов на ринкову площу – послухати останні плітки. Я хотів щось взнати про вампірів і про долю Валерії – вона навряд чи залишилась у місті, але якщо залишилась, якісь відомості про таку силу повинні були стати відомими громадськості. На мій подив, люди говорили лише про звичні речі – про врожай, торгівлю, шукачів, зростання цін і пропадання красивих жінок.

Побродивши трохи ринком, я підійшов до багатого з вигляду господаря, який торгував виробами зі срібла. Його продукція мала на меті захищати від вампірів, але я, як вампір можу вас запевнити – жодного практичного значення вона не мала.

- Доброго дня, господарю!

- І тобі доброго, якщо гроші маєш – зважив мене поглядом купець. – Щось ти не виглядаєш на покупця моєї продукції. Хоча, за твій меч я б дав чимало. – Його погляд оцінливо глянув на руків’я, що стирчало у мене з за плеча.

- Так я власне його і продаю. Щоправда, на додачу – і свою руку. Шукаю роботу охоронця.

- Охоронця, кажеш? А що ти вмієш? В мене і без тебе вистачає охорони. Он, Шукачам плачу за безпеку, і своїх хлопців кілька знайдеться.

- Вони може і шукачі може і сильні бійці, але це поки треба гроші брати. А коли до діла дійде, подивишся, де будуть вони, а де будеш ти.

- Ну, коли ти такий борзий, можеш спробувати на власній шкурі, що таке справжня сила. Аби язиком не варнякав дурно. Переможеш – робота твоя. Бруно!

Я вже давно запримітив за гардиною важку постать, яка була настільки нерухомою, що думала, що вона непомітна. Здоровань, з величезними ручиськами, головою і повною відсутністю шиї вийшов, розминаючи пальці. На руках у нього були напульсники, на тілі – шкіряна безрукавка з товстої шкіри. За поясом – пара довгих ножів без чохлів.

- Ну, хлопче, як будемо битися? – зневажливо розпочав Бруно. Він був удвічі важчий за мене, м’язи на його руках грали, наче величезні змії.

- Думаю, що на смерть битись не варто, щоб наш шановни господар не сказав мені потім за тебе відпрацьовувати. А то знаю я таке – заб’єш когось, а потім у нього купа родичів, знайомих і кредиторів з’являєтсья, і усім від тебе чогось потрібно.

Від моєї промови Бруно почав червоніти. Його очі наливались кров’ю, кулаки стискались, пальці аж побіліли з натуги. Мені стало настільки смішно, що я вирішив його не вбивати. Натомість, я йому лагідно посміхнувся і врубав ногою з розвороту у кінчик носа. Наслідком мого удару стали рясні сльози здорованя і розтирання очей величезними кулачиськами. Далі все було просто – На голову супротивника я накинув плаща, підсік йому коліна і приставив меча до горла. Все це було зроблено зі звичайною людською швидкістю, без жодних вампірських чи паранормальних ефектів. Я просто скористався зі свого багатолітнього досвіду бою – супротивник, який не бачить – не супротивник, а просто гора м’яса.

Господара така перемога не переконала.

- Бачу, ти майстер битись навкулачки і користуватись слабкістю супротивника. А що ти будеш робити, коли тобі буде загрожувати справжня небезпека? – В цей момент у кімнату зайшли четверо кремезних чоловіків, озброєних важкими палицями. – Провчіть цього хвалька, щоб і ноги тут не показував. – продовжив господар.

Такої наруги я вж стерпіти не зміг. Коли мені справді загрожує небезпека, я приймаю рішення, щоб її уникнути. Мій меч одним плавним рухом зупинився блія горла купця.

- Коли мені загрожує небезпека, я її знищую будь яким способом. Зараз ти накажеш своїм горилам вийти з цього закладу, і не провокувати мене на смертовбивство. Стравлювати людей між собою твоє право, ти за це гроші платиш, але я поки що на тебе не працюю, і вбивати цих людей не зобов’язаний, а цим і завершиться будь який конфлікт зі мною.

Два швидких кроки, і у кожного з нападників на шиї опинилось по красивому, але не смертельному рубцю. Хлопці з острахом закрили рани долонями і висипали з приміщення.

- Переконав, я тебе наймаю.

- Оце конструктивна розмова. Для початку, я поживу з тобою тиждень. За цей тиждень я хочу десять золотих. ??

- Даю п’ять

- П’ятнадцять. Інакше, іду через дорогу до твого друга із крамнички зброї

- Десять

- Ти не зрозумів. Двадцять. Ціна збільшуєтсья із кожною наступною спробою торгуватись. Я знаю, що реалізувати моє вміння при правильному підході можна набагато дорожче.

- По руках, двадцять. Торгуєшся ти так само майстерно, як і б’єшся. А про реалізацію твоїх вмінь – є в мене на приміті одна ідейка...