НВ 29

На службі у нового господаря ішло усе як по маслу – сидів у крамниці, розмовляв із відвідувачами, відлякував волоцюг. Час від часу доводилось і битись, хоча жодного разу не оголював меча. Траплялось навіть, що до нас силачі заходили, силою мірятись. Я не великий і не маленький, статурою також нічого особливого, але силачі ці нічого про структуру тіла не знали, тому і програвали мені всі. Гроші, які вони ставили на свою перемогу складали суттєве доповнення до того, що мені платив господар. Для господаря моя присутність була тим більше вигідна, що до його закладу приходило багато нових людей, а де люди, там і торг.

Давно вже міг я перейти на власні хліби, грошей вистачило б на кілька років існування, але була і в мене мета – де прикраси, там жінки, а де жінки, там плітки і пересуди. А Валерія моя була саме такою жінкою, про яку такі плітки в першу чергу і складаються.

Одного прекрасного дня в гості до нас прийшли шукачі. Прийшли не самі, а з псом вампірного вигляду, який до крові привчений, і кров у людях чує. Казали, що є тут у вас боєць, якого ніхто здолати не може, ось вони і прийшли перевірити, чи не вампір він бува. Для доказу невинності власної, і для слави воєнної, вирішив я тих шукачів прогнати. Чи бачено таке, щоб до доброго воїна приходили із звинуваченнями у душегубстві неправедному. Для підсилення ефекту, затримав я повітря на хвилину і напружив м’язи шиї. Кров’ю налилось обличчя моє, і вибіг я берсерком до воїнів, і напав на них з довбнею дубовою. Меча ж оголяти не схотів, бо налякати я хотів воїв цих, щоб смерти лютої боялись. І налякались воїни, і зрозуміли, що не вампір я – вампіри срібних рун бояться, що на грудях шукачів написані. Один пес мене не злякався – вчув рідну душу, і битись поліз. Побігали ми один навколо одного, трохи він мене не вгриз, але щоразу довбнею по зубах отримував, звір лютий. Врешті, шкода тварині зубів стало, і приєднався він до господарів, що в паніці покинули локацію. Я ще довго ревів і тряс довбнею, лютою смертю лякаючи шукачів, вампірів, і інших придурків, які насміляться у моїй силі сумніватись.

На шоу зібралось люду багато, а коли я спокійним голосом сказав, що знижка сьогодні святкова у нашому магазині, то й пішла юрба вироби купувати, у господаря значить. А інші торгівці прикрасами собі лікті кусали, і думали, як би то мене зі світу звести, щоб і в них торг пішов. Проблеми з їхньої злоби я собі не робив – на то і пси, щоб гавкати. Господар наш побачив, що чоловік я у господарстві дуже навіть корисний, і ще вдвічі збільшив платню мою, так що багатіти я почав ще швидше.

Перші новини про Валерію прийшли приблизно за місяць мого перебування у Донлоні. Моряки принесли вістку, що у місті Гапрі з’явилась нова королева. Одягаєтсья королева у біле все, силу має магічну, шукачів у Гапрі під корінь винищила, оголосивши їх вампірськими посіпаками. На радість люду мирному зловила і передала смерті вісьмох дорослих вампірів із їхніми жінками несчисленними – кровососками проклятими. І справедлива вона, і добра, і ворогів усіх знищила, і порядок запровадила, щоб у всіх все було, і нікому за це нічого не було. А ще казали, що сама вона, і нікого до себе не допускає, честь свою дотримує жіночу.

Потім плітки про нову королеву Гапри почали видозмінюватись, обростати гротескними деталями. І на леві діва їздить, і пелюстками квітів лісових харчується, і ложе розділяє з чоловіком лише один раз.

Остання новина про ложе дуже навіть на Валерію була схожа – адже випивала вона чоловіків, кого здужає. От і зробила вона моду, що хто її хоче сильно, то щоб приходив на одну ніч, а далі смерть. Щоб ніхто не казав, що владу над королевою можна мати, через її жіночність.

Тепер в мене була мета – Гапра. Далеко це місто від Донлона, дорога туди не близька, і через море іти треба. Вирішив собі корабель купити, щоб не сором було до Гапри їхати, дружину мою невірну під свою руку брати.