На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Всі ми колись

Фома Пугаляк, 05.11.2008 року



- Я тебе попереджував, - крикнув Акамамант, - не махлювати. Все, догрався, підставляй голову.

- Я не махлював, - запротестував Віторк і кинув карти на стіл.

- Звідки ще один хрестовий архангел? Я ж ним бив твого Ельфа, - сказав спокійно Акамамант і показав що у відбої дійсно вже була та карта.

- А то що? – крикнув винний і витягнув з рукава Акамананта три пари Червових Вампірів.

- То ніщо, я їх тримаю тільки щоб заспокоїтися. Підставляй голову. Мене не обходить. Ми домовлялися.

Віторк підставив голову. Задоволений Акамамант влупив щигля поміж ріг противника і почав сміятися. В цей час в печеру зайшов Кордамон. Обидвоє гравців в цей же час встали з каменів при вигляді начальника. Було помітно що вони поважають і бояться старшого чорта, оскільки прожогом запхали карти в рукави і зосереджено мовчали.

- Ех ви, розгільтяї, - сказав Кордамон і присів на камінь, розмальований ескізами Пікассо. Заклав ногу на ногу і почухав копито поміж ратицями. Потім, коли підлеглі всілися також, розуміючи що в боса хороший настрій, останній прорік, навіть не дивлячись на зашарілих чортів:

- Де ваші підопічні?

- В церкві, бос, - відповіли обидва разом. Після цього разом переглянулися і засміялися.

- Вихідний, шеф, - сказав Акамамант, - неділя.

Кордамон ще хвилю припалював свою сигарету з ароматом чар-зілля. Коли йому набридло даремно намагатися припалювати, Віторк подав своє кресало і старший диявол, припаливши і випустивши першу смужку диму, не без іронії сказав:

- Мені також здавай.

Чорти повитягували карти з рукавів і Акамамант почав мішати. При роздачі Кордамон стукнув по столі рукою і спокійно запитав:

- Вам вже розповісти про зміни чи потім?

Чорти знов переглянулися. Сьогодні було засідання Ради Люцифера. Отож прийняли нові закони. Хто зна що вони цього разу придумали.

- Так от, люциферчики ви мої... тепер кожен наратор матимете по п’ятдесят душ.

- Що, - перепитав Віторк, - п’ятдесят? Та ми ж і з десятьма не справляємося. Скоро через таке Рай почнуть розбудовувати аж до п’ятого неба і праведники випадатимуть через едемську стіну.

- Не дратуйся, - відрізав Кордамон, - я там при чому? Я казав, що мовляв, мої хлопаки і так не встигають всіх спокушати. А Рада відказала, мовляв, нехай працюють.

- А решта наших що каже? – запитав Акамамант, до котрого аж тепер, здається, повернулася здатність говорити.

- Що каже, що каже, - насупився старший чорт, - те що й ви.

- Вони точно з глузду з’їхали, - ствердив Віторк і тихо додав, - хабарники тричі прокляті.

- Не кричи, якби не той закон, то Люциферу би не дали два відрядження в Рай.

- І чим вони то обґрунтовували?

- Чим, чим, - тим же що й завжди - рівновагою між Добром і Злом, - відповів Кордамон.

Три чорти зосередилися на грі. Однак було прекрасно видно як усі роздратовано й без інтересу грають. Навіть Віторк забув змахлювати. А можливо перед начальником й не випадало так робити.

- Шеф, скільки вже той Уряд Сатани буде правити? Чого Коаліція Вельзевула не бере владу в руки? Коли вони правили шістсот років у нас були найкращі душі і цілодобово кипіла робота. Ні одного казана не було без грішника, - замріяно сказав Акамамант.

- Не шістсот, а шістсот шістдесят шість років. Як тебе історії Пекла вчили, неука? – грізно запитав шеф, хоча обидва чорти чудово розуміли що бос не говорить зі злістю.

Кордамон припалив ще одну сигарету. На цей раз з п’янким ароматом конвалії. Віторк не встиг задуматися звідки ж шеф бере такі сигарети, як той продовжив:

- Так, колись було цікавіше. Ще за моєї молодості, коли я був ось таким як ви, з вусами, струнким чортом, повним фантазії було чим бавитися.

- Шеф, ви ж знаєте яка в нас робота. Не те що ті, на державній, - заперечив Віторк і показав копитом кудись вправо. Продовжив, - Тільки мучать душі, возять собі смолу, катаються на атеїстах і жарять збоченців. Легка робота і відпустка довша, близько додому, - чорт хотів ще щось додати, однак побачивши що Кордамон насупив лице, притих.

- Ви навіть не уявляєте, як вам колись повезло стати нараторами. В вас же творча робота. Ви фантазуєте, вигадуєте підступи для смертних, комбінуєте схеми, зіставляєте гріхи. Я от наприклад, коли був таким як ви то мав багато досягнень. Скільки відьом спалили через мене, скільки оргій я запланував, кілька дійсно масових суїцидів. Пам’ятаю як сьогодні – одного підвечір’я сидів і грав так само як з вами, карти із двома кардиналами. Ох і напилися ми тоді з ними, - старший чорт замріяно дивився на стіну розмальовану Далі поверх карикатур з Секстинського Собору і здається, думав зовсім про своє.

- Бос, - з жахом запитав Акамамант, немов аж тепер зрозумівши, - якщо збільшують кількість душ на одного співробітника, то куди підуть ті, кому відібрали підопічних?

- Врешті, - сказав Кордамон і зітхнув. Хвилю помовчав, побив карту, яку йому підкинув Акамамант і повів, - ви запитали по суті.

Обидва нижчі рангом чорти принишкли, очікуючи найгірших слів. Зрештою, вони їх і почули. Чи радше побачили, коли у відповідь Кордамон показав вверх.

- Як так? - Запротестували дияволи, - з чорта та й в ангела?

- Розумієте, хлопаки, Абсолютне Добро і Абсолютне Зло не мають різниці. Там тонка межа. Робота є робота. Рада вирішила, що ті, хто знає як спокусити будуть в стані й захистити. Диверсанти, якщо можна так сказати, - всміхнувся Кордамон.

- Ні, шеф, скажіть що це неправда, - жахнувся Віторк, - скажіть, що ви прийшли лише побалакати і пограти в карти.

- Це правда. Ось вам документи – Акамамаїл, Віторкаїл. Тепер ви Ангели. Збір біля воріт третього кругу смертних гріхів через два оберти Темпоралу.

Ще не відійшовши від шоку новоспечений Акамамаїл здивовано промовив, немов до себе:

- Так ми ж маємо диявольську подобу.

- Теж мені проблема, - іронічно всміхнувся колишній начальник, - вам що, танцювати на випускному балі з смертними?

Всі троє замовкли. Невідомо про що вони думали і якими словами. Але згодом старший чорт таки перервав тишу і повчально розпочав монолог.

- Вам так буде краще. Не зліться на мене, - сказав він, - я сам запропонував ваші кандидатури. Побачите трохи нового. І не думайте що та робота про яку ви так гарно говорили хороша, - подивіться на тих державних чортів – їм нічого робити, вони деградують, дійшло до того, що за анекдоти грішники випрошують, щоб дияволи посилали на Землю сни з ними, покійними. І тут спокою нема покійникам, як сказав Вольтер, чи хто це сказав. Не пам’ятаю, хоча сам чув. Гадаю, краще бути нічиїм ангелом ніж зацькованим чортом. Та й не виключено що прийде нова влада і вас комісують назад. На мене можете розраховувати – я зажди радо прийму вас назад. І нічого не говоріть. Звикайте не вести пусті розмови з чортами.

Обидва ангели встали, ще раз сумно поглянули на свого колишнього наставника і попрямували до виходу, немов скорившись останній волі старого чорта.

- Ей, ей, хлопаки, - жартівливо крикнув Кордамон, - карти беріть з собою. У вас там буде більше вихідних. – І підморгнувши мовив, - будемо часом бачитись на судах, я гадаю.

- Напевно, - посміхнулися двоє, - а ви колись?.. – не встиг запитати Віторкаїл, як вже старший чорт споважнів і сухо відпалив:

- Всі ми колись… - сказав Кордамон і зупинився на півслові. Замовк і запалив сигарету з ароматом чебрецю кресалом, котре взяв від колишніх підлеглих. Покрутив його в руках і засунув в кишеню. Закрив очі і задрімав.

Акамамаїл та Віторкаїл переглянулися, знизали плечима і попрямували до виходу печери.

Читати коментарі (1)
Рейтинг Оцінили Переглянули
4 Ivan Saveman , Вона , Vikulsija , провокатор. 848
( написати коментар )
Вона
2008-11-05 14:06:56
цікаво так написано ) і справді "всі ми колись..." ))
(відповісти)
( написати коментар )