На першу сторінку
 
РеєстраціяЗайтиВідновити доступ
ЛітКлуб лого
всі твори проза поезія інше рецензії форум автор

Коли коромислять думки

Фома Пугаляк, 07.11.2008 року



Вона закинула коромисло на плечі й втупилася в небокрай. Сідало сонце, виблискуючи барвами веселки. Однак їй не було надто весело. Та й сумно не було. Навіть трішки красиво, подумала. І ще подумала чого вона знову приперлася в музей народного побуту з цим придурком. Хто він їй, той, кому бракує відваги поцілувати її на людях і хоча б дурнуватими жестами показати свою небайдужість? Запасний варіант. Не більше. Вона знала, що, можливо й вона для нього запасний варіант, остання соломинка, щоб не залишитися самотньою людиною. Хто зна, колись він їй заявить, бувай, дорогенька, я знайшов собі кльову бабу. Пофіг, хіба ж вона не такого ж вичікує?

- Люба, смайл, - скомандував його голос і підвечірній пейзаж освітив флеш цифровика.

Вона скорилася цьому голосу і видавила з себе усмішку перед спалахом. Повільно зняла дерев’яне причандалля й підійшла подивитися на фото. Так, ніби їй не було байдуже.

Вже втретє вона приходила в цю місцевість з ним і щоразу проходила та ж процедура фотографування різного непотрібу, так, наче він намагався щоразу вдосконалити фотки, щоб потім вивісити на своєму сайті на заздрість іншим інтернет-потворам. Так, вона красива. Й можливо, український національний стрій робив її ще красивішою, але це було їй щиро пофіг. А що ще робити? Чим зайнятися? Пошуками прекрасного принця на обісраній кобилі в сірі яблука? Нафіг треба. Стабільність. Ось що вона навчилася цінувати. Коли не бракує грошей, коли не влазиш в проблеми. Коли не бачиш того, що дратує.

- Контрольний, - заволав його голос, коли вона нагнулася немов набрати води з криниці остогидлим коромислом. Бля, який же він йолоп, вирвалося у свідомості і на обличчі з’явилася блаженна посмішка. Спалах.

Подруги милостиво посміхалися й питали коли шлюб. Ні одній з них вона не сказала того, що думала насправді в такі моменти. А хотілося назвати дурами, послати під три чорти і самій впитися до чортиків на зеленому покривалі старанно застеленого ліжка. Та пішли вони, тупі курви. Для них чоловік не більше як спосіб відчувати себе жінкою. А для неї? Вона не загадувала таких питань, бо вони втрачали сенс. Так само як втрачає сенс марудний секс. Що їй до сексу? Для неї це засіб втримати біля себе цього скурвого сина, що так симпатично висолоплює язика коли цілиться об’єктивом на її груди. Цікаво, чи називає він її подумки курвою? Нема сумнівів, він знає всі її походеньки, всіх чоловіків, котрі тими чи іншими способами володіли її тілом. Він чув усі старанно завуальовані розмови, героїнею яких була вона. Він читав її щоденник. Яка ж вона дура, що дала йому почитати щоденника. Як жалюгідно виглядали його спроби накинути на себе маску байдужості. І все ж, вона не кинула його. Бо він намагався показати, що любить її. Коректно ставився до зривів. Ні разу не сказав про неї поганого слова. Зануда. Спалах.

Колись їй снилися подібні чоловіки. Такі ж занудні. Такі ж зациклені на власному світі. Байдужі до жіночих проблем. Здатні гадати, що вирішення – ще один дорогий подарунок. Ті, які вірять в жіночі сльози. Яка банальність. І все ж їй приходилося плакати насправді. Але він цього не міг бачити. Плакала для себе. Поміж згадок і минулого заливалася солоними ріками. Й легшало. Мабуть. Зараз не пам’ятає. Все одно приходить колись полегшення. І звикання до рутини. Підйом, бо дзвонить телефон, люба ти вже встала, я встав і того дзвоню привітати з новим днем. Виродок. Вмивання, якась їжа, робота, обід, робота, вечір, привіт я сьогодні заїду, ти ж мене чекаєш, завжди чекаю, авжеж я чекаю сучий сину, куди мені бля дітися, які цукерки купити, мої улюблені, ніби ти не знаєш засранцю, ну все па, цьомаю.

- Зроби задуманий вигляд, - голос подав наступну команду і додав, - ніби думаєш про наше світле майбутнє. Яке в дупу майбутнє, подумала та заіскрилася добром та позитивом. Ти через пару місяців знайдеш собі шльондрочку, я заведу задрипаного мачо і будемо жити як всі. Таке от майбутнє. Робитиму вигляд, що не помічаю запаху сторонніх парфумів, ти переконуватимеш себе, що я в целібаті і не порюся на роботі з топ-менеджером від нічого робити. І так житимемо свої спільні життя. Флеш.

- Лягай тут на траві, ні лівіше, так щоб захопити кавалок хатини. Отак, прекрасно, почекай, розслабся, зараз я перемкну в нічний режим, додам ефект матового скла, зроблю фото і поцілую, - голос трішки зменшив гучність і націлено пробіг вечірніми стежками поміж ялин. Вона зирнула в той бік куди тікали його слова і на хвилю закрила очі. Відкривши побачила незадоволену фізіономію мабуть коханого. Всміхнулася, розляглася на траві. Але ні. Йому не зрозуміти, що її життя й справді стало матовим склом – невиразним, краденим з чужих оповідань про щастя і великі почуття. Коли фон настільки зливається з зображенням, що неможливо розрізнити що є головним. Їй не таланило – була фотогенічною, й усюди її лице було чітко вимальованим. Кажуть, лицемір того й добивається. Напевно їй не хотілося бути такою. Зараз не пам’ятала. Спалах.

Читати коментарі (6)
Рейтинг Оцінили Переглянули
14 Sehrg , juraho , х , бррр , Вона , провокатор , Vikulsija , , Дмитро Лопатинський , kuraj , Фрезія , BlueBird , Twalve , Міра Мальська. 927
( написати коментар )
juraho
2008-11-07 15:26:29
хочеться сказати, шо на мою думку - це технічно найкраща проза на цьому сайті.(хоча такі сюжети мене ніколи не цікавили). хороша проза для мене - це завжди на порядок вище від самої найкращої поезії, яку я ніколи, власне, і не любив. тут складається таке враження, шо написано після хороших роздумів, але без зайвих зупинок. цікаво було б шось більш сюжетне, і інтенсивнішої гри зі словами. по-мойму, в цього автора вийде легко і цікаво. вибачте за відсутність лаконічності
(відповісти)
Фома Пугаляк
2008-11-10 16:04:26
дякую за відгук)
(відповісти)
Vikulsija
2008-11-08 23:54:58
"Життя - ніби порожній нудний фільм, але ти не можеш з нього піти, бо заплатив гроші за перегляд..." (Неда Неждана). Цікава річ своєю лаконічністю - нічого зайвого: реальне життя і вдавана посмішка на обличчі!)
(відповісти)
Фома Пугаляк
2008-11-10 16:06:00
володієш мистецтвом приховування емоцій?)
(відповісти)
Vikulsija
2008-11-10 18:21:17
Як на мене, то кожен володіє цим мистецтвом в різній мірі.) Просто інколи це мистецтво, а іноді (у окремих особин) - лицемірство...
(відповісти)
Дмитро Лопатинський
2008-12-17 21:42:07
Герметично, тонко, психологічно... Одним словом, дуже сильно!!!
(відповісти)
( написати коментар )