НВ 31

Море було на диво спокійним. Донлон я залишив позаду. Була імовірність, що шукачі спробують вислати за мною погоню морем, але вони не спромоглись на таку хоробрість – після поразки на причалі вони зникли з мого горизонту. Протягом подорожі з піратами розібрався з навігацією, тому вибрати потрібний напрямок і дотримуватись його для мене не складало труднощів.

Я був сам один на Валерії посеред моря. Мета зрозуміла, Гапра. В дорозі зайнявся тренуванням військових навиків – роботі з двома мечами. Почав із простих рухів у вертикальній площині, потім почав малювати лезами вісімки. З часом, мечі описали металеву сферу навколо тіла, наїжачену блискавичними випадами у різні боки. Тренування перетворилось у складний танець, який вже мав скорше естетичне, ніж бойове значення. Не знаю, навіщо мені це – просто приємно.

З часом, складність рухів перестала зростати – я почав вслухатись у мах, шліфувати їх, корегувати роботу кожної окремої звязки. Напевне, це було фантастичне видовище – кожен м’яз працював незалежно, формуючи досконалий механізм вбивства. Слухаючи власне тіло, я отримав відчуття незвичної сили – такої незнайомої, і давно відомої. Кров. Почала засвоюватись і відновлювати силу, що тримала мене в цьому світі – стару силу вампіра. Я залишався людиною, але знайоме поколювання в яснах і вогники, які вивітлювались з очей нагадували давно забуті відчуття.

Спробував левітацію. Не вийшло – сили вистачало тільки для нічного бачення і контролю тіла. Раптово, виявив можливість керувати повітряним потоком – це вміння я освоїв першим із магічної практики. Напруження, і вітрило нап’ялось. Танець з мечами припинився – вони завмерли, схрещені в мене перед грудьми. Я відчував, що на довго енергії не вистачить – випив мало крові, але відчуття було неймовірним – ніби повернувся у своє старе тіло.

Для економії сил, припинив магічні потуги. Зрозумів, що можу відновити усе що втратив, але ціною цього відновлення повинні стати чужі життя. Сумно – я відвик від вбивств.

Магічний вітер не припинився, а навпаки, підсилився, і жваво погнав моє судно у потрібному напрямку. Із такою швидкістю, я потраплю у Гапру за три дні. Протягом цього часу потрібно розробити план дій – що робити у невідомому місті, яким керує моя колишня дружина. Як себе поводити, чим займатись. Також мене непокоїла політика Валерії стосовно вампірів. Якщо вона розробила ефективну систему захисту, чи зможу я крізь неї проникнути? Повільно груди наливались гнівом. Якби на кораблі був ще хто, він би ризикував життям. Чому вона не заершила того, що я тоді почав? Чому не припинила цього брудного існування тоді, коли це можна було зробити? Зараз це вже не актуально – життя продовжуєтсья, і жити його треба сильно. Я візьму Гапру, візьму Валерію, і отримаю усе своє по всіх своїх рахунках. Від гніву прихована вампірна сутність пробудилась, тіло наповнилось енергією, яку я тут же спрямував на корабель. Яхта неслась, як на крилах, вітрила відповідали натужим скрипом, пожираючи морський шлях.

За два дні, ввечері, на горизонті з’явились білі стіни Гапри. На стінах горять вогні, за допомогою спеціальних дзеркал, схожих на тарілки, воїни освітлюють скелі під стінами. Висаджуватись доведеться легально – заходити у порт. Коли моє судно підходило до входу, перед його носом почав натягуватись товстелезний ланцюг. Корабель на повній швидкості проскочив перепону, і за його кормою порт закрився. Тепер шляху назад немає – доведеться влаштовуватись у Гапрі.