"Ми в шинку час проводимо інтелектуально"

Ще одним культовим місцем, яке часто відвідувалось архаровцями, було кафе «Гарячі бутерброди» в центрі міста або, як його називали студенти, КГБ. Відвідувачів тут могли порадувати не тільки зашифрованою у назві закладу стравою, а й усім тим, що так любили архаровці: борщ і деруни, пельмені і вареники, пиво і горілка. Зазвичай хлопці займали у кафе віддалені місця, у самому кутку, наприклад, куди не долинали модні хіти у виконанні напівголих дівиць легкої поведінки з телевізора на стіні. А у глибині залу було затишно, там можна було не тільки порозмовляти, а й, коли піддали собі добряче, заспівати з друзями щось хороше.

Добре, що цього разу в кутку вільно, хлопцям, втомленим відсиджуванням чотирьох пар, не доведеться шукати іншої забігайлівки. Місця зайняли і заходились вирішувати важливішу проблему – питання з меню і фінансами. Додік, як завжди, заявив, що не має бабок, проте зробив багате замовлення з широкої васиної кишені. Вася не заперечував. Гуру комизився, що багато не п’є, але, як почув, що друзі візьмуть його улюблену на березових бруньках, зм’як відразу. Вова любив усе з розмахом, все по максимуму, тому не відставав від Васі і щедрого за чужий рахунок Додіка й погодився на ситий комплексний обід, куди входили і борщ, і пельмені, і салат, і сік томатний, що так чудово іде з горілкою. Останню хлопці взяли окремо, бо до комплексного обіду вона, на жаль, не входила. У Макса аж очі засвітилися, коли на принесеній Васею пляшці побачив березові бруньки. Хлопці стали чекати замовлення.

- Чого тільки не почуєш від сучасних виконавців, - повернувшись від стійки, Вася почав ділитися враженнями від, м’яко кажучи, пісні з того ж таки телевізора на стіні. – Як вам рядок: «Ти мені на стіл постели»?

Вова з Додіком пирснули від сміху, а Гуру, який в компанії архаровців хоч і поводився більш живо та природно, заявив:

- А що тут такого? Нормальна пісня.

- Як тобі, Максимку, пояснити, що сплять на ліжку, а на стіл – остання справа. Судячи зі слів пісні, хлопаці залишилось небагато.

- Так, я з тобою згоден, - підтвердив Вова, - пісня сумна. Як і наступні слова, що я недавно чув від Юзика: «Всі герої живуть до смерті».

- А хіба по-іншому буває, - усміхнувся Вася. – Теж мені Америку відкрили.

- Америку мені ось Вова відкрив, - здивовано сказав Додік, - що Юзик співати вміє.

- Усі сучасні пісні, - продовжив Вова, - в такому ритмі виконані, що німий і глухий співатимуть. Виконавці не про суть думають і не про мелодійність, а про попит. Їхній товар розрахований не на людей з музичними здібностями чи феноменальною пам’яттю, а на сіру масу, яка здатна в пісні запам’ятати хіба «бум-бум» і «о-є». От і тому у нашого Юзика раптово з’явився музичний слух.

До столу подали обід. Хлопці осушили чарки, запили томатним соком і заходились працювати ложками.

- В сучасних піснях, - завів розмову Додік, що немов глиста усе швидко поглинув зі столу, поки архаровці ще з борщем возилися, - не тільки багато суму, а й жахіть наслухатися можна. Ось мій сусід в селі, пацан нормальний, а тут в неділю бахнув водки і затягнув: «Снегурочка плачет, горючие слёзы текут по небритым щекам». У мене аж мурашки по тілі побігли, коли я собі цю Снігурочку уявив.

- Що, що, а законів фізики і логіки в модних піснях таки дотримуються, - сказав Вася. – Буває, вертаємося з Петром ввечері із пар, я старюся його в добрій душевній музиці просвітити, а він – на своїй хвилі, мене хоче на путь істини наставляти. Счас! Декілька рядків, правда, що я чув від Петра, закарбувались мені надовго.

- Що ж такого співає наш Петро? – підсміюючись, поцікавився Додік.

- «У цього моря такий колір, як твого будинку номер», «Я відчуваю, як падаю в небо», «Слёзы по щекам снизу вверх», «Хлібом одним ситі й напоєні» і нарешті, - Вася стиснув руки в кулаках, - перше місце у списку: «Вулиця зачала нас в домі голубих ночей».

- Та-а-а, - оговтавшись після бурхливих емоцій, сказав Вова, - я й не знав, що при таких умовах когось зачати можна.

- Можна – не можна, - додав Вася, - а виконавці співають, бо, на їхнє щастя, маси від цього «тащаться». До речі, ще одна фішка сучасної музики це – еротизм. Кліпи, що Петро тайком від бабці переглядає, всі на цьому побудовані. З дозволу сказати артистки те і роблять, що стогнуть в мікрофон, гладять його, спираючись на якісь нездорові асоціації, і без перестанку задирають ноги. Глядачам тоді все одно, що там ще й якісь слова передбачені. Вони музику слухають не тими органами, що потрібно.

- А досить в ті слова вслухатися, - продовжив Вова, що теж уже трапезу завершив, - та сама «порнуха». Я тут недавно підслухав: «Моё тело горит огнём, ты вошел и поселился в нём». Скоро вже про туалет співатимуть.

- І я гон один чув, - схопився Додік. –«Покуштуй мене, крихітко! Розірви мене ручками! Покусай мене зубками! Посмокчи мене губками!»

- Ага, пісня одного органа, називається, - вибухнув Вася своїм звичним реготом.

Гуру до сих пір мовчав. В душі він повністю був згоден з хлопцями, що облюбовані масами виконавці маячню співають, але не визнавав, бо так кортіло бути трохи сучаснішим за них. Всі кажуть, що це – пісні нового часу, і він не відставатиме й не плистиме проти течії. А так Дивізії притакне, що пісні про кішок і «я – машина, ти - машина» - класні, той визнає його «продвинутим чуваком», ніхто не осуджуватиме і не наїжджатиме.

Після третьої чарки у Макса прорізався голос. Він, видно, недостатньо ще випив, щоб відкрити перед друзами потаємні закутки своєї душі, бо почав далі грати роль захисника сучасної музики. Ще й на слова Дивізії спирався як на неспростовне джерело, що далі означало не сформованість власних бачень. Аргумент був один: «Так сказав Антін».

- Теж мені авторитета знайшов, - не витерпів Вася, що приніс іще одну пляшку і пачку томатного соку. – Зараз ще Петра з Юзиком додай, і ми всі дружньо поклонимось цьому «пантеону».

- Вони в сучасному житті трохи краще за нас розуміються.

- А як же ж власна позиція?

- Неприбутково, невигідно, ніхто не зрозуміє.

- О, я знаю, з якого це джерела, - прикривши рукою наглий глум на обличчі, сказав Додік. – «Петро» називається. Юзика тепер процитувати залишилось: «Вася - даун» чи «Пішли, порухаємся».

- Ай, давайте, не будемо про то, - виставивши за звичкою вперед на витягнутій руці долоню, зіскочив Гуру з розмови. – Багато бруду, багато дурості є в сучасних піснях, але не всі такі погані. Ось цей уривок: «Ми в шинку час проводимо інтелектуально» чим не про нас?

- Знову Дивізія навчив? – попиваючи томатний сік, Вася косо подивився на співрозмовника.

- А попроси його заспівати або хоч розповісти, про що ця пісня, - втрутився Вова, - і Гуру скаже: «Не знаю».

- Сумніваюсь, Гурчику, що персонажі цієї пісні розмовляють там, як-от ми з тобою, - сказав Додік, - або в «Перший мільйон» бавляться. Махнуть для бадьорості стакан-другий і побігли дригатись під цю ж таки «інтелектуальну» музику. Все воно однакове.

Гуру з хлопцями допили пляшку і покинули кафе. У нього настала потрібна кондиція, коли хочеться вивернути душу перед іншими, показати справжнє лице без прикрас і сотні масок. Виговорившись і наскаржившись на сучасну музику, архаровці більше не згадували цієї сміховини. Тут, під світлом вечірніх львівських ліхтарів, пліч-о-пліч з вірними друзями, хотілось затягнути щось душевне, що викликає не сарказм та іронію, як модні «топи» музичних каналів, а більш глибокі почуття. Додік, як найбільш музично обдарована людина, заспівав щось із репертуару «Любе». Хлопці підхопили. Співав тепер і Гуру. Завжди б так.