Перехвилювався

Майже кожна пара у архаровців проходила весело, але вища математика перевершила усі сподівання. Якщо на інших парах хлопці впевненіше почувалися на задніх партах, то тут усе було по-іншому, товариство переміщалось на перші, адже на останній було місце викладача, який уважно слухав доповіді у формі уроку кожного студента на різні математичні теми. Архаровці теж любили слухати товаришів, що було зразу видно по їхніх вічно сяючих обличчях. Коли ж хтось із них читав доповідь, то це перетворювалось на незабутню виставу. Горе тоді було Юзику, якого щоразу смикали до дошки як неслухняного учня, не давши до кінця дочитати комп’ютерний журнал.

А в перервах між цікавими доповідями, коли ні архаровців, ні «антиархаровців» біля дошки не було, друзі потішалися між собою. Замріяність Васі на одній із пар впала у вічі Вові, і він штовхнув товариша: «Тобі на доповідь Ігоря рецензію кажуть давати.» Вася випрямився у повний зріст, а Вова мало по підлозі рачки не лазив. Але скоро відкритий ним рахунок був зрівняний. Коли Марічка на своїй доповіді запитала Вову формулу довжини кола, а він, не знаючи відповіді, глянув на товаришів, Вася підказав: «Корінь з пі на чотири.» Група до кінця пари не могла заспокоїтись після такої Вовиної відповіді.

Наступила черга Васі читати доповідь. Юзик тремтів від страху і щосили ховався за Петрові широкі плечі. Але на цей раз його виручив Гуру, який в розпалі васиного виступу запізнився на пару. Не встигнувши навіть покласти на місце свій наплічник або РД, як називали архаровці, він у такому вигляді і постав перед Васею. Його свідомість ще не була готовою розв’язувати які-небудь задачі, а ще витала десь між їдальнею і туалетом, тому, зрозуміло, ні на які питання він відповіді не дав. Прочитавши нотацію безалаберному «учневі», Вася посадив його на місце. «Нічого, - подумав Гуру, - наступна доповідь – моя. Тепер я потішуся.» Але не його був день

Ні в кого не викликало сумнівів, що першим, кого смикне Гуру в ролі вчителя до дошки, буде Вася. Кинувши шаленим поглядом по аудиторії, чи всі на нього дивляться, архаровець вийшов до дошки, де зразу отримав задачу для розв’язання. Ішлось про трикутник. Малюнок, намальований Максом, Васі зразу не сподобався. Вася ще зі школи звик трикутник АВС позначати, а Гуру на малюнку порядок позначення взяв і поміняв. «Пане вчителю, ви що араб? – заявив Вася. – Хто так трикутник позначає?» «Ай, Вася, хай буде по-твоєму,» - і Макс пере позначив трикутник на АВС. Даремно він це зробив, адже весь розв’язок, написаний в його конспекті, був намертво зв’язаний зі старими позначеннями. Задача пішла під укіс. Бачачи, що у Васі настрій далеко не математичний, Гуру благальним поглядом покликав на допомогу Петра. Але й він не поміг розібратися в заплутаній ситуації. «Пєтя, я загнався,» - шепотів йому Гуру, остаточно зрозумівши, що задача і весь його виступ остаточно провалились.

Після пари Вася і Вова вирішили поспівчувати товаришу.

- Щось я перехвилювався, - обхопивши руками голову, пояснив Гуру.

- Було б чим, - розреготались архаровці.

- Ай, не тошніть, і без вас тошно.

- Чого ж це тебе тошнити має? – з іронією перепитав Вова.

- А на солене не тягне? – вставився Вася.

- Тягне, Вася, тягне, - не знаючи, як спекатись від надокучливих архаровців, відповів Гуру.

- Додік, - штовхнув Вася друга, що сидів попереду і абсолютно не вникав у їхні філософські дискусії, - ти скоро татом станеш.

- Ги, а мама хто? - знаючи мешканця Кульпарківської, це додікове питання було зовсім лишнім.

- Гуру! – в один голос відповіли Вася та Вова і захлинулись від сміху.

- П-п-придурки, - закінчив навчальний день Додік.

***

Як і з будь-якого іншого предмету, наступив з вищої математики іспит. Вася задовольнився «четвіркою» і, було, хотів уже вийти на коридор, та його притримав Вова: «Задача не виходить. Попитай там, може хтось розв’яже. І куртку тут залиш, коли вертатимешся за нею, кинеш мені відповідь.» Та задачі цієї, на зло, ніхто розв’язати не міг. Повернувся Вася за курткою і лише розвів перед другом руками.

А біля аудиторії, де проходив іспит, зібралися зіваки з паралельної групи, що вже математику здали і зверхньо, але по-доброму, підколювали однокурсників, які не вилазили з конспектів. Тут і знайшовся Вовин порятунок, адже завдання для обох груп були однаковими. Вася, переписавши розв’язок, звернувся до Гуру, що теж уже відпочивав після екзамену: «Вові шпору кинути треба, виручай. Я вже там був, лишніх підозр викликати не хочу. А ти скажи, що забув там щось, і усе вийде.» Гуру пішов. Довго вовтузився він в аудиторії, і повернувся ні з чим: «Не зміг я шпору передати. Викладач так дико на мене дивився, кожен рух мій контролював. Не зміг я.» І Макс за звичкою махнув рукою. Зітхнув Вася: «В бой идут одни старики» і, забравши в Гуру записку, рушив до аудиторії.

Поява Васі підозру, звісно, викликала. Мало того, що куртку не взяв, але ще й так перейнявся екзаменом, що і зошит залишив під партою, де не сидів. Та викладач, втомлений вислуховуванням дурниць на іспиті, нічого не сказав. Вова вмить отримав шпору, а Вася, немовби ні в чому не бувало, чекав уже добрих новин від друга на коридорі.

Вова приніс не тільки добрі новини, але й веселу розповідь про поведінку Гуру на «бойовому завданні». «Те, що Гуру куртку забув, у яку сам був одягнений, - почав Вова у чудовому настрої як від вдалої здачі, так і від власної розповіді, трохи розсердило викладача, але він, як і у нас на парах, своїх емоцій не видавав, так і тут залишився спокійним, лиш пильнував, що Гуру робитиме. Проте це, як і епідемія забутих після іспиту курток в аудиторії, не головне. Довго, думаю, Іванич Макса пасти б не став, якби не його еротичний танець біля мого столу. Рука в кишені забутої куртки, інша десь над головою зависла, а зад його так і ходить ходуном перед моїми очима. Теж знайшов підходящий момент для спокутування. «Іди звідси, - кажу йому, - куртка твоя на тобі!» У Гуру аргументів більше не знайшлось, і він покинув аудиторію. А ще, кажеш, дивується, що Іванич очей з нього не зводив. Сподобалось!» Хлопці запитально глянули на Гуру, який нічого нового їм не повідав: «Та перехвилювався я!»