ТВОЇ ДОВОЄННІ ФОТКИ

1

ЇЇ роздивлятись найважче. Бо там

ти краща за мене. Лице

соковитіше. Гнійним бинтам

тебе не дістати. Це

ще прийде нескоро.

І начебто німо кричить "Не приходь"

відсутність усмішки. Та зором

сповільнені кадри прискорить Господь.

І враз перекотить "було" в "не було",

а Старість-самиця майструє кубло,

що, власне, для неї – звичка,

щоб тільки на глянці – вічно –

в обрамленні подруг…

Ніхто з вас не зна,

як знімок з"їдатиме зла жовтизна.

2

Може, це рік. Новий. Може, народження

День у когось із хлопців. Хоча навряд.

Пляшки – однакові, більш, ніж схожі,

рівно, як берізоньки, в ряд…

У нас не так. До столу не треба свята.

Зараз дівки не такі урочисті.

Ви сідали з нагоди, а ми – бухати,

залити собою червоні числа.

…Розчиняються коси у давнім темнім повітрі

довоєнному. Спрагло крадемо

все, що блимає нам крізь титри.

Бо показане є неправдою.

3

А цю – дарувала котрась із дівчат.

Вона збереглась. Виразна,

хоча й чужа…Не знаю, з чого почать…

Їх одинадцять. Чи десять. Відразу

я помічаю – сестри. Різні за зростом,

схожі очима й одягом. Жодна

не сяє мудрістю літ, не просить

часу для зосередження. Мода

їх обійшла, як і надія на

шлюб з офіцером (перша ознака раю).

Кожна мов світлом наділена.

Брат примостився скраю.

4

Глибину його книги мені перевірити зась.

Так і лишилась чорною, невідомою.

Ти в чому йому клялась (не клялась)?

Адже найдовша дорога – та, що веде із дому.

Це так нудно, коли не кидав і не дурив

(ти горда – на жодних плечах не висіла).

…А потім під ребрами довго кипів нарив,

і сукня була буденною, не весільною.

І більше – ніяких у світі див,

сопливі двійнята , тепла нестача.

…Життя , як поганий контрацептив,

Довгих роздумів не пробачить.