петро, привіт!

обмокле листя, обліпаючи старенький брук

так само тяжко липло до підошв твого взуття

коли знеможений в пітьмі біжав на звук

де хтось тебе чекав, "мабуть вона"

подумав ти, і біг пришвидшив свій

і падав на коліна, руки роздирав до крові

і задзвеніло в вухах "стій"

до смерті ти біжиш, не до любови.

упав,лежав і дихав у вогку земну кору

і розганяв невидимих примар кривавими руками

заснув, а зранку ти отямився, тебе ведуть,

узявши попід руки, в божевільню санітари.