Спогад дитинства (5: про дядька Івана)

Ви бачили п'яних шестирічних дітей? Ну, добре, ну хоча б семирічного хлопчика і шестирічну дівчинку? Вони йдуть і хитаються, очі їм схрещуються, ноги заплітаються, самі брудні, розмовляють нецензурно, обговрюючи поведінку сучасної некультурної молоді і Параніного бика, який на днях відірвався з ланцюга і потоптав всі сусідські городи, позмітавши начисто всю капусту. З хвірток виглядають бабусі, зводять долоні на рівні грудей докупи (так ніби побачили янголів і хочуть спасти перед ними ницма), далі вибігають тітки, і, енергійно помахуючи вказівним пальцем, шось там кричать про маму, а може й тата, що не є особливо вагомим в даній ситуації. Потім десь в далекому тумані їм з'являється мама. Вона хапається за голову, потім шарпає дівчинку за руку, безцеремонно ліпить натрудженою долонею їй нижче спини і погрозливо махає хлопцеві кулаком, згадуючи його маму в контексті кутка, стілця в руках і гречки під колінами. Діти посміхаються одне до одного і прощаються, неоднозначно почергово підморгнувши і помахавши на прощання рукою. Потім, мов з-під землі, з'являється тато, дубовий дерев'яний стіл, широкий батьківський ремінь, сльози, синці нижче спини і не тільки, і... похмілля...

Ні, напевно ви не зустрічали таких ситуацій. Отож, якщо вам ще й досі цікаво слухати про п'яних дітей, то ця історія для вас.

Мій двоюрідний брат Андрій таки й справді пройдисвіт. Недаремно ж він на днях одружився вдруге і знову на дівиці з Рязані; це при тому, що розлучення від попередньої дружини він підписам місяць тому. На весіллі він вже за першим столом умудрився напитися, як то кажуть, до поросячого визгу. Тому коли наречена вся в сльозах просила хорунжого викликати таксі, в справу втрутився тесть, і, тверезо оцінивши ситуацію наказав обох прийняти з його очей. І свято продовжилось вже в здоровому руслі.

Мені бракло духу виконувати обов'язки дружки (досі не можу зрозуміти чому я на це погодилась), тому я сиділа за столом, і, незважаючи на всі ці перепетії, старанно уминала салат Олів'є, уявляючи як він рівними узорами лягає від самогону під виноградником, який я помітила ще за дня, зазначивши про себе, що саме для таких подій він і насаджений.

Виноградник. Боже мій! Я не вмію отак вишивати хрестиком! я не вмію вишивати так гладдю! Я не вмію і не хочу. Не хочу вміти. Малюнок вийшов як завжди в авангарді. Руки трусилися. Я спробувала сфокусуватися на цьому шедеврі і побачила там своє дитинсвто.

То було літо. Найкраще літо за останні шість років. Щодня з Іванком ми йшли в поле засіяне люцерною і роздягнувшись на бігу скакали в річку, що недалечко текла поволі з міста в сусіднє село. Потім збирали одяг і капці, які найтяжче було знайти у височенній, як нам тоді здавалося, траві. Того року одружувався Іванків дядко Іван, про якого він мені часто розповідав як про "того вусатого дядька". До дядька мені було байдуже. Але нагоду повеселитися зі своїм кавалєром - цього я ніколи не пропускала. Вдягнувши свою найкращу "біленьку в червоні маки" сукню, з позаранку вже стояла на порозі.

- Пагналі, на річку!

- Пагналі!

І ми пагналі. Зрозумівши, що на річку ми прийшли явно рано, врошені ми поплентались назад до села і першим ділом вирішили зиглянути в шалаш. Фейс-контроль пропустив нас зі словами:

- А де твоя мама, Іванку? Біжи но скажи нехай прийде!

В шалаші було порожньо. Тишу порушував лиш брязкіт тарілок, які витирала тітка у фартусі.

- Доброго ранку, Іванку!

- Добрий день!

- О, ти з Лєнкою! Давайте я вас нагодую, дітки, - заметушилася тітка і зібралася йти - я зараз вам шось принесу.

І вона пішла. На столі ми помітили якусь пляшку.

- Інтірєсно, а шо то такє?

- Дай, я понюхаю - піднесла корок, що лежав поруч до носа і відчула той запах...

Мене вивернуло знову. Я стояла в темряві, тримаючись за виноградну лозу, і хиталася, мов верба. Здавалося, сили от-от мене покинуть, і я впаду до долу. Навруг гуло весілля, всі веселились. Музиканти вмикнули марш до столу, але гудіння не зменшилось.

... - гурилка!

- А давай нап'ємось! - і ми не вагаючись налили собі в гранені стакани чистої маркованої "Столичної". Хукнувши на бік, як то годиться, ми перехили чарки. Випивши одним махом і поставивши з гуркотом склянки, переглянулись. Наші почуття злилися воєдино - в роті пекло вогнем.

- О, діточки, я вам катлєток принесла, і майонез. Поїжте оно!

Ми мугикнули і швидко накинулись до наїків.

Майонез. Так у нас називають салат Олів'є. Олів'є. Так у нас закушують, шоб легко я гарно виходило.

Подякувавши, ми пішли на подвір'я.

-Чекай! Я бачив там пиво.

За декілька хвилин ми тримали в кожній руці по пляшці пива і шведенько бігли до старої хати Йванка, де ми робили всілякі капості. Ми ще довго сиділи і потягували наше перше пиво поки заграла перша пісня. Як ми танцювали! Весь світ крутився навколо нас аж до самого вечора. В ловах ми були першими, ми були швидшими за весь світ. Пізно ввечері ми могли пити пиво, навіть на дорозі, головне, щоб ніхто не помітив. Це був наш день. Це було наше весілля. Ніякі наїдки нас так не цікавили як пиво, після якого можна так кумедно бекати, - і сльози тобі находять на очі і котяться по щоках.

А наступного дня мені так болів живіт! і мама мені давала активоване вугілля. А Іванко наробив в штани. Він не хотів казати, але я в нього випитала. Він і так рано чи пізно сказав би: між коханих не має секретів.

Мені вже ставало холодно і це мене мені подобалось. Хтось постукав по плечу:

- Лєна, з тобою все добре?

- Нормально! А у вас немає активованого вугілля?