НВ 36

Повстання почалось опівночі. Ментальний імпульс, підсилений Марком покрив усю територію сонним закляттям. Поснули усі – раби, охоронці, наглядачі. Ми з Марком вийшли за огорожу, зібрали зброю, і акуратно перенесли охорону на територію спального майданчику. Звісно ж, можна було б їх перебити, але мені потрібна група людей для контролю маси рабів. Система не змінилась – змінилось лише керівництво.

Загін охоронців складався з двадцяти воїнів у обладунках, озброєних короткими мечами і арбалетами. Начальник охорони носив довгого злегка зігнутого тонкого меча. Меча я забрав собі. До цієї прекрасної зброї бракувало пари – аналогічного клинка для лівої руки. Нічого, для початку обійдемось і одним.

У мене є помічник – Марко, який виступатиме для людей їхнім лідером. Є двадцять охоронців, які будуть мати зброю і будуть організовувати натовп. Є три сотні рабів, дві сотні чоловіків і сотня жінок – мій новий народ.

Для початку попрацюємо з охоронцями. По черзі підіймаю кожного з них, дивлюсь в очі, програмую. Ці люди мені покірні без слів, як Марко. Начальник охорони спробував пересилити гіпноз, але швиденько заспокоївся від укусу. Його сила перейшла до нас з Марком. Начальник пішов у яму, куди він спровадив вже не одну тисячу рабів.

Час прокидатись. Раби прокинулись від загального імпульсу. Повільно підвелись, встали юрбою. Марко піднявся на білий мармуровий постамент – камінь, який повинен був завтра поїхати в Гапру. Охоронці стали навколо постаменту, напрямивши вістря арбалетів до натовпу. Марко підняв руки жестом володаря:

- Панове! Не буду вас називати рабами, бо ми більше не раби! Ми вільні люди, яким потрібно відстояти свою свободу. Я більше не Господар для вас! Від сьогодні називайте мене Марком.

Я не врахував у своїй виставі колишніх охороніців Господаря. Ця групка більш менш кремезних чоловіків вже проштовхувалась крізь натовп до постаменту. Марко продовжував:

- Час зараз важкий. Нам доведеться воювати з сильною країною. Я беру на себе відповідальність і очолюю дану шахту. Мій друг Гун допоміг мені розробити план по захопленню влади. Ми домовились з охоронцями і розправились з начальником охорони.

Ці слова натовп зустрів з захопленням. Вбити начальника охорони було мрією кожного.

- Охоронці – звичайні солдати, які зрозуміли, що творити власну силу є набагато краще, ніж працювати на місто-державу, що висмоктує з вас соки. Ця система праці, націлена на вбивство і страждання повинна відійти у вічність. Від сьогодні ми самі будемо володарями результатів своєї праці. Ми будемо диктувати Гапрі, що їй потрібно робити, а вона більше не буде нашою кров’ю розбудовувати свої білі стіни.

Тут промова перервалась радісним ревом натовпу. Дехто намагався проштовхатись до трибуни, інші планували поквитатись з охороною, але вцілому порядок зберігався – раби звикли до покори. Тим часом до нас пробрались восьмеро чоловіків – колишня банда Господаря. Що ж, цих також доведеться зазомбувати – надто вони ініціативні. Хлопці підійшли до Марка, і сихились в поклоні – їхні очі опинились у межах дії його магнетичного погляду. Добре.

Людей поділили на десять груп – по двадцять чоловіків і по десять жінок у кожній групі. Я приглядався до жінок у пошуках потенційних вампірес, але не бачив жодної, що б могла витримати перевтілення. На чолі кожної з груп я поставив по два озброєних охоронця – вони були моїми очима і вухами, а також мали можливість придушити будь які зародки опору зброєю. Для початку слід побудувати укріплення. Зручне розташування копальні у гористій місцевості робило цю задачу доволі простою для реалізації.

Географічно копальня була розміщена доволі вдало – дорога з Гапри через пустелю вела до гірського масиву. Скелясті гори чорними піками вгризались у небо. Дорога ішла через перевал, і спускалась прямісінько в долину, де добувався мармур. Перекрити перевал – і все, гори зроблять нашу долину неприступною.

Ідея укріплення була доволі проста – якщо з обох боків дороги на її найвищій точці поставити вежі, а між ними зробити браму, то прорватись крізь таку загорожу з пустелі буде дуже складно.

Для спорудження веж у пригоді стали уламки мармуру, яких багато було в шахті. Люди зносили їх до місця будови на ношах, а там я через Марка спаював їх у стіни. Це було не складно – адже я знову володів мистецтвом змінювати молекулярну структуру матерії. Вежі вийшли не високі – у п’ять людських зростів, але з гострими зубцями, з поміж яких було зручно обстрілювати дорогу.

Потім вирішив трохи укріпити підступи. Дорогу залишив, оскільки наша долина потребує мати шлях для торгівлі з зовнішнім світом, а от степ навколо дороги вкрив страшними ямами, які спинять навіть слонів у атаці. Із малих мармурових каменюк наробив їжаків із гострими, як ножі краями. Ці їжаки люди щедро розсипали навколо дороги так, щоб жоден кінь не міг пройти не покалічившись. Навіть взутим воїнам буде складно дістатись до нашої гостинної оселі з цілими ногами. Добре було б ще зробити рів і розвідний міст, але за відсутності великої кількості води і дерева ця мрія залишилась мрією.

Усі ці приготування забрали у нас ніч. Люди зрозуміли, що Марко маг, і дивились на нього з повагою і острахом. Неуважних швидко приводили до тями охоронці, які виконували свою основну функцію – примушували працювати.

Перші гості з’явились опівдні наступного дня. Це було десятеро воїнів під проводом десятника. Вони їхали на конях навколо п’яти підвод, якими управляли раби. Воїни були дуже спантеличені нашими спорудами, проте в’їхали у зону обстрілу, опинившись майже між веж. Тут до них спустився парламентер, який запропонував їм проїжджати, попередньо склавши зброю на дорогу.

- Що тут коїться? Хто тут головний? Де Румон?

- Хто?

- Начальник варти!

- На жаль, його немає. Він занедужав, і пішов полежати в холодок, в шахту.

- Хто головний?

- Головний Марко, але він до вас не спуститься, поки ви не складете зброю.

- Що ще за Марко? Ти скотина, я навчу тебе, як розмовляти з офіцером!

З цими словами вояка вихопив меча і кинувся до охоронця, який говорив моїм голосом. Свиснула стріла і начальник каравану впав з пробитим горлом. Я запримітив, що меч офіцера був рідним братом того, що висів у мене за спиною. Напевне, це була стандартна офіцерська зброя. Меча потім забрав собі. Шкода, що не можна одразу випити цього воїна - люди не знають, звідки у нас з Марком береться магія.

Солдати зрозуміли, що коїться, склали зброю і сумирно в’їхали у долину. Тут їх з ревом зустріли колишні раби. Полетіли осколки каміння, грязюка. Погоничі, які сиділи на підводах і собі приєднались до загального свята – почали хвацько шмагати нещасних канчуками, показуючи свою приналежність до повстанців.

Знущання припинив Марко, громовим голосом прикрикнувши на очманілий натовп.

- Панове, давайте не будемо уподоблюватись звірам, які нас тут тримали! Ці солдати є на службі у міста Гапри. Вони виконують наказ, за яким твориться зло. Я переговорю з ними. Хто зрозуміє, що рабство потрібно викорінювати, і що проти Гапри слід боротись, пристане до наших рядів. Хто ж не зрозуміє, того ми гуманно позбавимо життя і відправимо до наших братів у шахту. Але втрачати людську подобу і знущатись із беззахисних я не дам.

Люди знали, чим загрожує непокора вождю. Вони оточили полонених і повели їх до Марка. Я тим часом сидів осторонь, режисуючи весь цей театр. Звісно ж, з солдатами ми з Марком говорили у закритій шахті, без свідків. Шістьох перепрограмували, трьох випили. Одного випив Марко, двох я. Невдовзі ми вийшли до людей, повідомивши їм, що з’явилось шестеро нових побратимів, які зі зброєю в руках відстоюватимуть нашу незалежність.

Рабів погоничів я розподілив між загонами. На одному з возів прибула їжа на наступний місяць. Їжу сховали у комору. Людям повідомили, що графік і умови харчування буде збережено до отримання нового постійного джерела їжі.

Три вози розібрали на колоди. Важкі вози, призначені для перевезення мармурових плит були складені із хорошого дерева, якого вистачило на побудову міцної брами між вежами. Брама зачинялась потужним поперечним брусом, який входив у металеві гаки на воротах. Для того, щоб відчинити цю конструкцію потрібно було зусилля двох людей із двох веж – брус підіймався через систему блоків на двох довжелезних ланцюгах. Ланцюгів нам вистачало – у охорони був запас кайданів для сотні рабів. Так само, гаки, і блоки ми взяли із премилої камери для тортур, розташованої у підвалі будинку охорони.

Потім розібрали сторожеві вежі навколо території копальні. Із веж зробили стіни для барака, у якому спали цілим племенем. Для підняття бойового духу Марко виголосив ще одну промову до народу, назвавши його новим іменем – Гати. Не важливо, якого ти роду і звідки прийшов – якщо ти знами, ти Гат. Для новоствореного племені обрали і емблему – білий молот, яким обробляли мармур. Молот був нашим символом, нашою зброєю. Саме знак молота я планував підняти на стягу над новою твердинею із білого мармуру, що невдовзі постане над цими горами.